Синопсис сценарію повнометражного ігрового фільму на основі сюжету однойменного роману

 «Хронос» поєднує в собі елементи наукової фантастики та соціального гротеску із християнськими мотивами.

Сюжет розгортає цілісну картину корумпованого суспільства, зовні начебто позбавленого національних рис, та водночас за своєю атмосферою і траєкторіями розвитку тотожного сучасній Україні.

2040 рік. Досліджуючи природу біологічного часу людини, професор Койфман винаходить хрономат – пристрій, здатний оперувати так званим темпоральним запасом організму. Новий винахід дає змогу блискавично змінювати людський вік, вилучаючи або додаючи роки, місяці і навіть окремі дні. Біочас відтепер можна акумулювати і транспортувати, продавати і купувати.

Ми пізнаємо тогочасне суспільство, що воно стрімко трансформується під впливом технології, через історії представників різних соціальних груп, Зокрема, реформується пенітенціарна система: тюрми порожніють, бо ув’язнення замінено вилученням із організму засудженого відповідної кількості років. Із часу, забраного у злочинців, створюють державний резерв, покликаний надавати допомогу лише невиліковним хворим. Це дає можливість підтримувати їх у тому віці, коли руйнівні симптоми ще не проявилися.

Проте невдовзі стає відомо про масштабні чиновницькі зловживання біологічним часом. Політична квазіеліта розкрадає державний резерв, використовуючи біочас для особистого омолодження, а справжнім хворим дедалі важче дістати гарантовану законами дозу. Серед «золотої молоді» поширюється темпоральна наркоманія, заснована на больових ефектах вікового «маятника» – почергового зістарювання та омолодження.

Хрономати, офіційно дозволені лише спеціальним службам, з’являються на чорному ринку, і хвиля темпорального грабіжництва накриває вулиці – просто серед білого дня з тіла перехожого можуть «викачати» весь час, полишивши його вмирати в старечій агонії.

Винахідник хрономата професор Койфман, побачивши, що його винахід обернули на зло, намагається перешкодити тотальному темпоральному грабунку – розробляє проект захисного хроножилета. Однак влада ув’язнює винахідника у психлікарні.

Надія людей на підпільну терористичну боротьбу з можновладними часокрадами зазнає краху – новітні робінгуди дбають лише про те, щоб привласнити крадений час як дорогоцінну валюту.

Врешті-решт, темпоральні генетики починають схрещувати людей і тварин – шляхом упорскування біологічного часу тварини в людське тіло. Такі гібриди із наукового експерименту перетворюються на цілу субкультуру, а потім і на політичний рух, що намагається включитися в реалізацію корупційних схем.

Можливість купити час і продовжити біологічне існування спричиняє остаточний занепад релігійної свідомості, що донедавна опиралася на таїнства смерті. Курйозний наслідок поширення темпоральних технологій – безробіття працівників похоронних служб.

Таким чином, нерозвинуте в моральному сенсі суспільство остаточно розкладається під впливом нової технології.

Визріває висновок: людство, яке так уперто шкодить самому собі, може пожаліти тільки Бог. Тому закономірно однією із сюжетних ліній є доля священика, котрий стає провідником християнського чуда.

• Про роман Тараса Антиповича «Хронос»