Синопсис сценарію ігрового повнометражного фільму

Літо 1945-го року. Військовий хірург Чет Загорулько служить у шпиталі на окупованих територіях колишнього Третього рейху. Захищає медсестру Ліду, що таємно закохана у нього, від п’яного офіцера, якому розбиває голову. Потрапляє за це до гарнізонної тюрми.

У цей же час Міра, дівчина з невеличкого прикарпатського села, носить їжу бійцям УПА, що ховаються у криївці в лісах. Серед бійців і Андрій, молодий та гарячкуватий. Між ним та Мірою виникають почуття. Але невдовзі Міру арештовує НКВС, чоту Андрія знищують через його недбалість на посту. Сам хлопець дивом рятується, намагається помститися, веде свою власну самотню війну, аж нарешті потрапляє до полону. Його засуджують і відправляють на 25 років до Сибіру, де вже перебуває Міра, що також отримала вирок за співпрацю з інсургентами.

Також до Сибіру, працювати лікарем у табірному шпиталі, їде і Чет, якого дивом та стараннями Ліди відпустили з тюрми і наказали забиратися подалі. У таборі Чет чекає на Ліду, яка вирішила поїхати за ним. Але у Москві жінку вбивають злодії, спокушені її німецькою валізою. Коли Чет дізнається про смерть Ліди, то починає пиячити. З запою його виводить Міра, що потрапила до шпиталю у важкому стану після конфлікту з охоронцем. Чет помічає, що дівчина схожа на його молодшу сестру Катрусю, яка загинула взимку 1933-го року від голоду. Після того Чет назавжди перестав посміхатися. Схожість примушує Чета піклуватися про Міру, якій доводиться нелегко у жорстоких умовах таборів.

Якось один з молодих офіцерів охорони, що прибув до табору, хоче зачепити Чета і б’є Міру. Між чоловіками виникає конфлікт, який призводить до бійки з пострілами, після якої обидва потрапляють на операційний стіл. Офіцер гине, а Чет виживає, чекає на суд та вирок. Однак доля вивертає інакше: Чет допомагає врятувати життя високопосадовцю з Москви, що поранив себе під час підготовки до полювання. Чета відпускають, а він вже самотужки домагається того, щоб звільнили, за чужими документами, й Міру, що хворіє на туберкульоз.

Удвох вони їдуть до Середньої Азії, бо тільки зміна клімату врятує Міру. Неподалік, у казахстанських таборах опиняється й Андрій, який бере активну участь у Кенґірському повстанні. Під час придушення останнього Андрій отримує контузію, не може розмовляти, через що його помилково приймають за німого кримінальника Івана Колимаґіна, що сидів у тому ж таборі і загинув під час штурму. За деякий час Андрій, вже під чужим ім’ям, виходить на волю. У рідне село повертатися боїться, то прямує на південь, до Ташкента. В одному зі степових аулів його, ослабленого та змореного, підбирає місцева жителька, яку всі бояться, бо вона донька ворога народу. Її звуть Джаміля і вона починає жити разом з Андрієм.

Жінки з табору Кенґір у Джезказґані (Казахстан). Автор рисунка не відомий

Якось вони удвох їдуть до міста, щоб на премію купити Джамілі сукню. У місті Андрій випадково зустрічає і пізнає Міру. Бачить її з Четом, одягненим у військову форму заради свята. Андрій помилково вирішує, що саме Міра видала колись місцезнаходження криївки, навела туди НКВС, зрадивши своїх. Андрій кипить від люті й вирішує помститися. Він робить це, а за деякий час їде з жінкою і дитиною до Криму, спустілого після переселення татар.

Чет, убитий смертю Міри, впадає у важку й тривалу депресію, що ледь не закінчується його смертю. Але він приходить до тями, вирішує будь-що помститися і починає шукати вбивцю Міри. Чет робить справу краще, ніж міліція, і знаходить Андрія. Мститься йому, але на цьому історія аж ніяк не закінчується...