Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…
Загалом мені сподобався сценарій, тема видалася несподіваною і навіть парадоксальною. Фільм складається із двох частин – реального польоту з Києва до Тель-Авіва та ретроспекцій, у яких ми дізнаємося про минуле героїв.
Щодо першої частини запитань у мене немає.
Щодо іншої виникли. Біографії обох героїв складалися у дев’яності роки і це був явно нещасливий період у їхньому житті. Нещастя траплялися з героями у сфері особистого життя, обоє втратили партнерів, відтак, щасливий період розпочався із віднайденням нових партнерів, в одному випадку знайдений був чоловік, в іншому – синагога.
У мене запитання – чи мали якусь ідентичність обоє героїв до щасливої зустрічі своїх партнерів? Бо складається враження, ніби вони весь час пливли за течією ( дівчина навіть у буквальному значенні цього слова), а потім після нещасть (які у сценарії виглядають тільки трагічним збігом обставин) раптом віднайшли сенс свого життя.
Якщо у них була ідентичність (національна, професійна, релігійна), то варто було їй віддати більше місця. Надто все просто. Ось героїня навчалася на перукаря. І все? Невже вона не працювала і дня? Невже нічого не досягла на професійному ґрунті, нікого цікавого не зустріла?
Або герой. Наркоман, згодом зіскочив з голки. Невже так все просто? А яким чином? А хто допоміг? Невже це не плинуло на життя та світовідчуття? А потім тренував собак. Це ж який досвід!
Крім того, герой мав би якщо не усвідомити власне єврейство (а на початку дев’яностих років єврейська національна ідентичність у Києві відродилася і часто у доволі гострих формах), то хоча б задуматися над ним.
Так само і героїня. Ким вона себе відчувала? Українкою? Киянкою? Православною? Може їй було все одно, ким себе відчувати, тоді чому?
Від відповіді на ці запитання залежатиме і довіра до несподіваного зцілення героїв, яке буде або закономірним розвитком їхньої ідентичності, або, навпаки, повним ї запереченням чи коригуванням.
Це важливо ще й тому, що обидва герої, не знайшовши себе в Україні, їдуть на чужину, де готуються до війни один проти одного. Це дуже драматично і навіть трагічно, проте цілком зневажливо до їхньої попередньої Батьківщини.
Невже в Україні вони могли бути тільки наркоманами та невдахами?
Попутники_сценарій.doc
Загалом мені сподобався сценарій, тема видалася несподіваною і навіть парадоксальною. Фільм складається із двох частин – реального польоту з Києва до Тель-Авіва та ретроспекцій, у яких ми дізнаємося про минуле героїв.
Щодо першої частини запитань у мене немає.
Щодо іншої виникли. Біографії обох героїв складалися у дев’яності роки і це був явно нещасливий період у їхньому житті. Нещастя траплялися з героями у сфері особистого життя, обоє втратили партнерів, відтак, щасливий період розпочався із віднайденням нових партнерів, в одному випадку знайдений був чоловік, в іншому – синагога.
У мене запитання – чи мали якусь ідентичність обоє героїв до щасливої зустрічі своїх партнерів? Бо складається враження, ніби вони весь час пливли за течією ( дівчина навіть у буквальному значенні цього слова), а потім після нещасть (які у сценарії виглядають тільки трагічним збігом обставин) раптом віднайшли сенс свого життя.
Якщо у них була ідентичність (національна, професійна, релігійна), то варто було їй віддати більше місця. Надто все просто. Ось героїня навчалася на перукаря. І все? Невже вона не працювала і дня? Невже нічого не досягла на професійному ґрунті, нікого цікавого не зустріла?
Або герой. Наркоман, згодом зіскочив з голки. Невже так все просто? А яким чином? А хто допоміг? Невже це не плинуло на життя та світовідчуття? А потім тренував собак. Це ж який досвід!
Крім того, герой мав би якщо не усвідомити власне єврейство (а на початку дев’яностих років єврейська національна ідентичність у Києві відродилася і часто у доволі гострих формах), то хоча б задуматися над ним.
Так само і героїня. Ким вона себе відчувала? Українкою? Киянкою? Православною? Може їй було все одно, ким себе відчувати, тоді чому?
Від відповіді на ці запитання залежатиме і довіра до несподіваного зцілення героїв, яке буде або закономірним розвитком їхньої ідентичності, або, навпаки, повним ї запереченням чи коригуванням.
Це важливо ще й тому, що обидва герої, не знайшовши себе в Україні, їдуть на чужину, де готуються до війни один проти одного. Це дуже драматично і навіть трагічно, проте цілком зневажливо до їхньої попередньої Батьківщини.
Невже в Україні вони могли бути тільки наркоманами та невдахами?
Написав Ігор Грабович, 21:19 15.03.2012