Заручники_кіноповість.rtf
Коментарі
То правду ви кажете, хлопці. І про наших режисерів (не всіх, звичайно), які чомусь впевнені у своїй геніальності і не поділяться ніколи грішми зі сценаристом, а краще напишуть самі щось таке, а тоді й знімуть щось таке... Немає кіноринку. Немає здорової конкуренції в кіновиробництві, а тому нікому й не треба хороші сценарії. От якби режисер отримував за кіно лише якісь відсотки від прокату,тоді б він шукав таке, за що люди платитимуть. Я не маю на увазі мою кіноповість, бо то не те кіно, на яке повалить глядач, а взагалі...
І щодо характерів героїв кіноповісті погоджуюся, можна над цим ще працювати. Якби ж хоч натяк був на зацікавленість. А оскільки його немає, то краще затратити час на написання чогось свіжого, а не допрацьовувати у порожнечу уже написане.
Отакі ото пиріжки із котятами...
Та ну як це - полишити для театру.... та в одній локації й не такі, щільно насичені драматургією, фільми ставили... до того ж - плин... розробка сцен, настрою.. це кіно від початку до кінця... хай не на масового глядача, але ж має бути й таке кіно, яке має просто бути зняте й все тут... без остаточно втямлених пояснень навіщо...
Щодо людей в чорному... ну воно так й читається.. ну хіба що дещо ширше... як ото у кафкінському "Суд", або сартровому "За зачининеми дверями". Що точно вичитується - ситуація абсурду... й ось тут й покладена дещо не до кінця розроблена проблематика. Адже звернути варто увагу на те, що екзистенціалізм як мистецтво, саме мистецтво, а не філософія, доволі кволо себе почуває, адже оцей абсурд саме як почуття, а не розумом висновок ініційований, доволі таки неприроднє та хворобливе явище, що не зовсім відображає правду життєву, до якої будь-яке мистецтво воліє, а тому й базується на отих умовних вивертах розуму... й надмірна умовність завжди в ньому випирає... так що це характерно не лише для Вашого, Василю, твору... але ось тут її, ну те те, щоб забагато\замало... й сама атмосфера, драматургія, динаміка плину сцен все це певною мірою нівелює, але все ж таки ось з оцією надмірною умовністтю також не погано було б попрацювати... Почати наприклад з характерів героїв, зробити їх лінії більш особистістними, й менш типажними, чи що... ну от якось так...
О, Василю, це добре, якщо розуміючий – по духу режисер знайдеться)) Але ж всі, як правило по теплих містечках сидять (де кіно те робиться) і бажають самі – і писати й знімати… Можуть просто потиснути руку – готові, мовляв, на співавторство… Але ж ти на це не підеш, бо сюди як-кий ТРУД твій укладений! Тоді, якщо вони зацікавлені, то дійде до того, що пиши та подавай їм ще й поепізодника на тарілочці… Отож, я про те мову і вів, що режисери нині пішли, аби на все готовеньке - я вже лоба набив,спілкуючись з деякими компаніями… Але може то й краще, якщо мова про велике кіно, то воно спершу на робочому столі робиться, і першочергово – на столі сценариста.
А твір дійсно важкий, і для постановки в такій локації може видатись складнуватим… То може справді театральна поставка – то і є той кращий варіант…
Геннадію і Федоре, дякую за коментарі і перепрошую, що не відповідав відразу - блукав Україною, де не було копм'ютерів. Може, трошки розшифрую, щоб було зрозуміло й після прочитання останньої сторінки. То просто смерть, ті три хлопці в чорному. Просто - безжальна смерть, для якої немає різниці хто ти і як прожив. Якось адаптував усе це до театру, то в кінці, після того, як забрали останнього, малого Захарчика, ті хлопці в чорному після затемнення виходили з автоматами до зали і загонили на сцену у ту вежу десяток глядачів... і все починалося спочатку.
А щодо режисера, Федоре, якому, на твою думку, важко буде блукати очима по моїх суцільних абзацах, то він же теж людина і вміє крім американського запису просто читати цікаві прозові речі. Аби сподобалося йому, а тоді ми вже якось удвох помиримося.
Е, ні...Нині усі лінькуваті стали...Режисерський сценарій - то лишень відмазка, аби режисер, наче теж туди щось уклав... Це лише наше кіно українське, знімається так би мовити - з ліктя...Режисер сам, як правило й сценарист, находу щось фантазує, доповнює - в результаті рпісля готового фільму - вже й не впізнати авторського сценарію... Як на мене, то це росйською - топорна робота...
Ну так воно напевно коли діло дійде до режисерського сценарію, так відформатувати діла великого не стане... було б лишень бажання...
Так, Василь сам і зазначив, що в такій формі читається значно смачніше, і це беззаперечно, що так, але хто пошкодую режисера, як він буде блукати очима по цих і справді гарних суціль суцільних абзацах?
Єдине, що з впевненісттю можливо сказати, так це те, що читаєш з захопленням й як то кажуть - на одному подисі. Відчувається рука профессіонала в розбудовувані сцен, хоча як такі вони наче й не диференційовані, а подані суцільним текстом (це ось на заувагу пану Федору Яньку - наче форма й не дотримана, а таки й без неї зрозуміло, що це сценарій, а не повість чи оповідання.) Думаю, й дивитися так само захопливо було б...
Що до останнього, то впевненності все менше... як для класичного герметичного триллеру - занадто замислувато та незрозуміло для пересічного глядача, якому "усьо" треба в кінці пояснити; як для цілісної екзестенційної драми - занадто багато умовностей, зайвих деталей та певних ідейних протиріч, що не сприяють цілісності інтерпрітації, хоча річ дуже схожа на щось середньо-компромісне між Кафкою та Сартром; як для українського кінематографу, так взагалі щось не освоєне, так що цілком могло би бути (шкода лишень, що не для кінотеатрального прокату). Й ось тут виникає велике питання - чи варто ось так й полишити та хай буде річ орієнтована на вузьку цільову аудиторію, а чи так внести отієї ясності й тим самим збільшити шанси на екранізацію (ось такі дурні дилеми в наш час актуальні...)
В цілому, сподобалось, хоча з останньою сторінкою стало зрозуміло, що нічого не зрозуміло й доведеться перечитувати (шкода, що не зафільмовано ще, а то воно якось передивлятися приємніше чи що) але ж таки не дає спокою питання - хто ж це все буде знімати.
Згоден, Василю. Та може ж колись таки станемо європейцями, то буде і на нашій вулиці свято...Щодо того повалить глядач чи ні... Це теж питання - немає кіноіндустрії, немає моніторингу, щоби знати смаки і попит нашого глядача...Я ото коли заносив свого сценарія у відділ кінематографії, то мав необережність завважити - держава ж підтримала фінансування САФО, хоча цей фільм не на широкий загал... То мені відповіли, зате фільм дав прибутки... Тобто, спрацювала початкова реклама... Де ж те зараз САФО? Щось і телеканали його не купляють...
Геннадію, ніхто ж не заперечує, що сценарій не для кіно, мова йшлася якраз про реалізацію. Ще складність тут в тому (і автора шкода ) персонажів таки введено добіса - попробуй кожному дати раду...
Написав Федір Янько, 18:34 28.11.2013