Центр_сценарій.rtf
Коментарі
Хочу подякувати від себе і від Аркадія за цікаві коментарі, дружню настанову і, звичайно, за критику. Не знаю, наскільки правильно мені як співавтору давати якісь пояснення чи виправдовуватися за що-небудь після того, як "автор помер", але з практичних міркувань вважаймо, що його тимчасово воскресили :)
На зауваження пана Янька можу сказати, що я би сприйняв провінційного таксиста на іномарці як менш органічного персонажа (принаймні, в цьому тексті). Певне, це не аргумент, але з власного досвіду скажу, що в провінційних містах (а саме з такого вони їдуть, Ніжин, Прилуки - ці соціокультурні ландшафти я знаю дуже добре) добра половина таксистів їздять на дуже старих "Фордах" і "Фольксвагенах", які часто виглядають не набагато краще за старі радянські іномарки; "Москвич" або "Жигулі" теж не рідкість, принаймні до останнього часу так було. Можна вважати, що це певний маркер соціального статусу таксиста і героїв. Може, він бере менше, ніж інші, і тому персонажі, прагнучи заощадити, вдаються саме до його послуг. Щодо ідеї для фіналу - вона цікава, і ми тепер саме маємо час поміркувати і переосмислити текст іще раз. Треба це обміркувати.
До пана Сороки (перше зауваження спільне і з попереднім коментатором). Гадаю, що експозиція насправді якщо й деталізована, то не громіздка і все-таки важлива для дальших конфліктів. Вона вводить лінію таксиста (у первісному варіанті її не було, натомість - геть некінематографічна статика одного подвір'я, де все і відбувається), вона дає на увагу конфлікти в родині - все починається уже з незгоди щодо прибирання могил. Мабуть, можна зробити конструкцію стрункішою, але відмовлятися від експозиції взагалі - не бачу доцільним.
Щодо того, що "не смішно" - мабуть, трохи справа смаку, а все ж чи смішно має бути в першу чергу? Все-таки це не жанрова комедія. Я не зовсім зрозумів, чому важливо попереджати, що це сім'я "мєнта чи гебешника". Якісь оціночні міркування чи сюжетна комбінаторика? Перенесення дії в місто викликає в мене сумнів, бо насправді одним із завдань і було освоїти сільський матеріал, і тут місток до наступної зауваги: село як екзотика. Авжеж, тут Ви тисячу разів праві. Це можна читати так, хоча як на мене, більш-менш на поверхні й інші сенси, виписані з симпатією і співчуттям до персонажів. Чи середовище чорношкірих американців для Тоні Моррісон - просто екзотичний матеріал? І екзотичний матеріал, і спільнота, яка не мала в культурі автентичного голосу, який би говорив про свої проблеми своєю мовою, у термінах своїх власних уявлень. Десь такою була моя настанова. Тому мені не хотілося б, щоб ми вульгаризували це до "експлуатації" сільського матеріалу.
Звичайно, нам є над чим думати і працювати. Зауваги корисні і для цього тексту, і на майбутнє. Можна спробувати виструнчити експозицію, ще раз пройтися по фіналу тощо. Плюс, уже бачимо можливі варіанти рецепції і ті місця, де наші закладені смисли не читаються чи не працюють. Отут дуже широке поле для роботи. І, звичайно, тішить відгук і симпатія до тексту, за яку ще раз хочу подякувати.
Не можна не погодитись з думкою п.Федора щодо «надто деталізованої, багатоописової експозиції» Адже можна було б обмежитись, наприклад, мікросюжетом щодо впорядкування могил.
Але тут все надто складно і
1.Щось не дуже смішно.
2.Попереджати треба, що це сім’я радянського мєнта чи гебешника.
3.Краще «повернутися» в місто, (місце дії перенести в місто)
Якщо ж ні, то читати далі.
4. Село авторам потрібне, як ексцентричний матеріал.
5.Іноді «доком-стилем» за межами мистецтва.
Хоча по ремеслу – непогано. «Диктофонний» стиль зачаровує органічністю і деталізацією, іноді, як на мене, зайвою, необробленою.
Є пошук… І навіть можна сказати, що це той випадок, що в мистецтві головне – настрій….
Гірка гола правда - криза кількох поколінь на прикладі однієї родини, і тут є над чим призадуматись… Автори виграли, залишились десь наче збоку, аж ніяк не нав’язуючи якусь свою думку, даючи можливість кожному, незалежно від політичних уподобань, побачити якісь причини і наслідки – на руїні такого ось забутого Богом і людьми ЦЕНТРУ…
Якщо говорити про недоліки, то спостерігається надто деталізована, багатоописова експозиція (певно ж, що це пов’язане із бажанням авторів виразніше подати кожен персонаж) і це, сказати - вдалося.
Незрозумілим лишається, чому таксист на стареньких «жигулях», а не на сучасній іномарці… Це так важливо підкреслити роки, дев’яності чи вже сьогоднішні? (може тут варто розуміти, що таксист теж колишній виходець із села і в такий спосіб ось підробляє на своєму старому авто?)
Непоганий фінал. Хоча, як на мене, напрошується в останній сцені з’ява перед набундюченими чоловіками-півнями сільського хлопчака із реплікою «Гей, мужики! Закурити немає?»
В такому варіанті: і розрядка наступить із присмаком гіркої комедії, і констатація факту відбудеться - показ іще одного покоління зі своєю «проблемою»…
Пане Горбик, дякую за відповідь і розуміння! На мою думку, звичайно, знати американського Нобелівського лауреата Тоні бажано, але українського (некоронованого) – просто необхідно, - мова про Уласа Самчука, зокрема, в контексті нашої розмови, його «Товариш Ніну»...
Тут десь заритий початок розмови про цей сценарій, можливо відповіді про ментів і гебешників, ну і плацдарм говорити про філософію Вашого твору ( поки-що відсутньої). .Щодо архітектоніки, то «первісний варіант» мені видається кращим.
Написав Юрій Сорока, 11:12 06.11.2013