Знеболювальне_сценарій.rtfСценарій ігрового короткометражного фільму
Коментарі
Ну а я чогось вигадав, що в сценаріях дещо більше спільного...
Напевно привиділось)
Ну то нічого, так буває.
Доброго здоров'я! Щиро дякую за Ваші коментарі, вони важливі для мене. Зараз займаюся тим, що перероблюю сценарій. Гадаю, що скоро можна буде його оприлюднювати на Сценарній Майстерні.
Геннадію, я не думаю, що мені варто пояснювати Вам про що саме ця історія, адже так буде не цікаво. ;) Але на будь-які інші питання щодо сценарію я з радістю відповім. Після Вашого посилання на сценарій Оксани Артеменко «Провідник» прочитала його, нічого спільного для себе не знайшла окрім смерті, але і вони для мене дуже різні.
Федоре, не думала, що будуть зауваження з приводу запису сценарію, адже це не найважливіше, про що можна говорити. На мою думку, так легше сприймати історію цілісно, як літературу і не відволікатися. Але, я розумію, що це тільки моя думка і треба працювати за стандратами. З Вашею допомогою, думаю тепер над тим, чи не прибрати оте «кохання», адже дійсно, занадто швидко вона зваблює лікаря.
Ще раз дякую за коментарі!
Геннадію, радий почути тебе. Так, дійсно десь попередньо напрошується ще кілька сцен, щоби налаштувати на те, що та зустріч з лікарем уже не перша була і вона щось важила більше… Може в одному лиш слові, може у погляді… Це можна легко подати: лікарня, коридор, героїня у черзі – флешбек…
А щодо того, що я може надто прискіпливий до самої форми викладу, то це ж від того прагнення, що всім нам ще зростати й зростати в сценарній майстерності… Звісно ж, що я зрозумів, яку атмосферу в коридорі лікарні змалювала Валерія – і вона, як режисер, безсумнівно – атмосферу ту добре б передала у своєму фільмі… Але ж наші сценарії на СМ читають й поза межами країни, тож мусимо тримати «марку», тим більше (на сайті «Коронації слова» запитують, у якій формі подавати кіносценарій?) і за зразком – направляють сюди.
Оце якось й самому сценарій не йде з голови...
Напевно щось таки в ньому є...
Федоре, а може воно навмисно так написано, щоб мотивація була не поверхневою, а глядач вже сам осягнув, при яких таких, напевно об'єктивних, умовах вся історія не буде виглядати натянутою, а кожна сцена складеться в цілісну та послідовну мозаїку без протиріч, а отже зможе створити смисл, який по визначенню буде в кожного своїм?
Щодо отого запису про долі, ну то я вважаю, що режисеру так навпаки цікавіше буде працювати над сценарним матеріалом... напевно ж від того майстерність його й видима стане, як саме він візуально конкретизує таке доволі абстрактне речення, але одночасно з тим й рівень абстракції полишить, а не зведе до конкретного...
Так що, в принципі, можливо було б фільмувати вже зараз...
Щоправда, все ж таки, варто було б додати тройку-другу сцен на початку, або дещо змінити атмосферу першого епізоду, аби інтерпрітаційні можливості речі не були такими розгалудженими, а більш-менш цілісно читалися... (може просто лікарю причепити на халат бейджа та на ньому написати - анестезіолог, може показати дівчину серед отого вороку доль в коридорі, адже складається враження, що потрапила вона в лікарню на амбулаторний прийом...) Й то - це все при умові, що наразі вірна інтерпрітація речі зроблена... бо може воно якось насправді й не про те... Так що не погано було б почути думку-інтерпрітацію самої Авторки щодо того, про що оповідає її сценарій...
Валеріє, щоби історія запам’яталася, вразила - її слід подавати в дії з переконливою мотивацією. Ваша історія саме цього й потребує, бо виглядає, як розповідь: не уявляється, як і чим так швидко може звабити лікаря звичайна (до всього ж, хвора пацієнтка)котра відриває його від роботи, заманює у спільне подорожування та вже за якийсь день-другий (нехай і грайливо) називає Занудою… Якось воно так виглядає, що навіть найкращому режисерові при всіх його стараннях буде складно все те тепло у відносинах показати, щоби викликати глядацьку довіру, симпатію…
Зауваги не заперечують у цілому Вашого задуму - назва майбутнього фільму гарна, фабула непогана, але над нею ще треба працювати.
«…в стінах лікарні так багато доль, які чогось чекають, чогось прагнуть» - це із Вашого сценарію… Ні в літературі, ні для кіно таке означення в прагненні передати атмосферу не годиться…
Радив би Вам, як режисеру (а від цього нікуди не подітися!) до кінця опанувати сценарний запис «американки»… Тоді не буде плутанини, а буде чітке:
ІНТ.КОРИДОР ЛІКАРНІ ДЕНЬ
(ось лікар іде, ось він щось бачить, ось до нього звертаються…)
ІНТ.КАБІНЕТ ЛІКАРЯ ДЕНЬ
(ось лікар вже на прийомі, ось до нього заходять…)
До фінальної картинки також є претензії…
Виходить, що ситуація виглядає так:
Робочий день. У коридорі - ще «багато доль» які чогось очікують, а лікар дозволяє собі вставити у комп’ютер флешку та вдаритися у спогади недавньої мандрівки (сподіваюсь, це не під впливом ІНТЕРНІВ - Ваш лікар куди сумлінніший…) Отож, це варто поправити:
ІНТ.КОРИДОР ЛІКАРНІ ДЕНЬ
(коридор порожній, кінець робочого дня – лише прибиральниця тьотя Катя монотонно шаркає шваброю)
ІНТ.КАБІНЕТ ЛІКАРЯ ДЕНЬ
(лікар з утомою знімає з голови свого білого ковпака, сідає до комп’ютера… (і далі…)
Щиро зичу успіхів)
Так, тут з Євгеном досить важко не погодитися - адже сценарій дійсно закарбовується й, як ото писано, викликає емоцію...
Напевно отим кадром простування в гору, що свого часу зафільмував Бергман у "Сьомій печаті", а потім процитував Куросава у своїх "Сни..." й розкривається основна тема та мета подорожі, якщо зважити на першоджерела.
Дещо тематично нагадує опублікований якось раніше на сторінках СМ сценарій Оксани Артеменко "Провідник". Тема ось так поданої подорожі останньої беззаперечно завжди актуальна, але тут набувша дуже своєрідного вирішення. Й оце переплетення грайливості й безвиході, боротьби та знесилення, інтимного єднання та безнадії, надії та зради - що подані дуже скупо, практично етюдно, але тим не менш глибоко та рельєфно, щоправда - подекуди занадто символічно, не можуть не захоплювати, не можуть полишати байдужим. Й напевно кіно б могло би вийти досить високого рівня, от тільки б режисера до сценарію тямущого та продюссера хвацького...
Й може я чогось не зрозумів...
А от ще яблуко оте кілька разів згадане нагадало пісню та відповідно кліп гурту No Doubt «Don't Speak» з усією її тематикою, атмосферою та візуальним рядом... й у зв'язку з цим непокоїть питання - Валеріє, а от яблуко, що воно у Вашому тектсі символізує - довіру, життя, а чи може це отой дотиснутий до наступної стадії розвитку символ "Аplle". Адже напевно з цього має черпатися остаточне розкриття стовреного Вами сюжетного образу як певне узагальненне ставлення, відношення, філософія всього твору. й у залежності від цього протрактування вона доволі таки різна виходить, а чи то життєстверджувальна, а чи то навпаки - песимістична, якщо не сказати скептична. Й напевно з цим би варто було попрацювати, що сумнівів, як то кажуть, не виникало.
Не можу сказати, що я все зрозумів. Здається, багато чого не зрозумів. Тоді чому ж мені цей сценарій сподобався? І це я так само не розумію. Але головне, щоб кіно викликало емоції. Сценарій з цим впорався. Бажаю подальших успіхів!
Згоден з Геннадієм - і стосовно тямущого режисера, і стосовно мотивації. Тут би знайти людину, що змогла б майстерно й впевнено побудувати рівномірно-медитативну атмосферу, яка б балансувала між спокоєм і тривогою. Щось типу "Мерця"… Правда, ідейно це не зовсім вдале порівняння, але щодо форми, як на мене, - близько.
Написав Олег Дзюба, 02:11 15.12.2014