Дякую, Геннадію, за розгорнутий коментар. Перше Ваше припущення є вірним. Дійсно, цей сценарій має першоджерело - це львівські легенди, які, на жаль, поширюються між людьми, втрачаючи авторство. Я просто адаптувала до сценарію одну з легенд. Не можу на 100% сказати, що вона достовірна. Але як є. А щодо часу - це середньовіччя по тій причині, що на той час дійсно існував тунель між костелом кларисок (сьогодні це Музей Пінзеля) і монастирем бернардинців. І всі події відбувались тоді. А сьогодні, як говорять багато журналістів, на місці цього тунелю - підземний перехід. До того ж, якщо показувати сьогодення - історію треба доволі таки ретельно адаптувати.

Написав Оксана Артеменко, 15:02 24.08.2013

Як там у переспіваного класика "...
I того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Грiха!"
Цікаво перш за все як дівоча фантазія на задану тему....

Хоча все дещо спрощено й перш за все виникає питання стосовно часу відббуваючоїся дії - чому саме середньовіччя? Адже нашому часу така легковажність та простота були б дещо суголоснішими? Чи бува не за якимось першоджерелом це писано? Й тоді можливо ця гра з часом має на меті провести паралель з сьогоденням й тим самим зайвий раз підкреслити, що по суті нічого не змінилося... Якщо так, то, як то мовиться - більше питань немає...

Якщо ж ні, то чому б не одразу піддавати головну героїнню отій спокусі так миттєво та безконфліктно, а на томість дещо затягнути її шлях до гріхопадіння, побити головою об стіну в сумнівах та розпачу, заставити посперечатися, доводити ницість... чи ще якимось чином більш об'ємно розкрити підвалини характеру її особистості... бо воно начебто ота ремарка про її непотрібність в сім'ї та необхідність пошвидше її спекатися й виправдовує її ж легковажність, та використані в сценарії елементи боротьби та вагань героїні тим не менш якось поверхнево її розкривають, не оповідають про те, що ж саме вона відчувала (хоча не знаю, можливо б гра актриси більш об'ємно то все й передасть).
Варто напевно відмітити й розв'язку. Напевно вона певною мірою вдала. Адже так виходить, що ті клариски в дивному аспекті сприймають кожну свою нову побратимку як чергову грішницю, процес спокуси та гріхопадіння котрої лише питання часу. (Теж, напевно, не погана лінія для поглиблення конфлікту).

Й в цілому виходить, що вийшла доволі таки випукла алюзія до відомої біблійної легенди, писана з такою легкісттю, якій позаздрив би, напевно, й сам де Сад.

Написав Геннадій Коваль, 19:31 23.08.2013