Спіймати велику рибу_cценарій.rtfСценарій ігрового короткометражного фільму
За мотивами поезії Тараса Шевченка «Розрита могила»
Коментарі
Тоді рак тут дійсно зайвий. Якби не хвороба, чи шукав би герой свого батька, свого героя, чи терпів би далі світ без нього? Якщо є потреба, то вона має виявитися супроти всього, а не допомагати їй проявитися, бо так вона слабшає, та й забагато всього для короткого метру. Ваші пояснення цікаві, але тоді треба таки конкретизувати ситуацію, бо можна не попасти на Вашу ідею, а попасту на якусь іншу.
Дякую за коментарі!
Щось дійсно в останій час так зашився, що якось й прогавив...
Так, сценарій ще беззаперечно "сируватий". Без сумнівів, ота остання сцена має бути більш динамічною, а не звичайною фотокарткою... Ну й сам отой улов риби вже хотів перемістити кудись вперед, в першу сцену, аби герой один її спіймав...ну й підкорегувати все з цими змінами пов'язане.
Щодо мотивації, чесно кажучи й не думав про її розробку, хоча тепер вочевидь таки необхідно й на це увагу звернути... але з іншої сторони -
Юрію та Федоре, мотивація вами ж й так вловлена...
Адже:
отой акцент на "батькові", необхідності візуалізації більш глибоких стосунків між матір'ю та водієм, що звісно ж мають місце (якось думалося що то вже задача актора так репліку про пояснення даних персонажів промовити, аби стало зрозуміло, як саме він до ситуації ставиться... ) з іншої сторони можливо й отой поцілунок як скупу втіху додати... чому б й ні... Й вже звідси зв'язок з отою реплікою - "на кого ти ображений" безсумнівно й мають розкрити одну з мотиваційних ліній, що створили переживаєму героєм ситуацію. Але тут важливо не перегнути палицю, адже це лише так би мовити формальна причина... насправді ж образа героя дещо глибше має бути показана, а ніж звичайна підліткова образа на матір...власне має бути показана лише образа як така.
Щодо розвитку характеру волоцюги, аби репліка з його вуст звучала більш принагідно, більш органічно чи що... якось не вбачав потреби, бо якось він й не самий головний герой, щоб розкривати його сьогодення більш ґрунтовно... та й в минулому він міг бути ким завгодно, хоч викладачем етики й ніякої натянутості тут не має, бо серед волоцюг й колишні бізнесмени трапляються, так що змаргіналізованій інтелігенції такий спосіб соціального буття доволі таки зручний... але в репліці отій необхідність таки є, адже все ж на мотивацію вона вказує...
Чи обов'язковий рак? Я навіть не знаю... задача то передати, як ото Федір цікаво підкреслив, світ безвиході... тобто фінал прогнозований й невідворотний.... й ніякій надії, що додавала б трагічності сприйняттю місця бути не може.... адже ситуація має бути такою, коли герой дійшов краю й для всякого кривляння та викривляння в істеричних позах місця бути не може... бо якщо так, то хто ж тоді повірить? а юнакові, в його не стільки в відповідях на екзистенційні питання мають повірити, скільки самій можливості їх постановки мають йняти віру... й рак тут зрозуміло, що необов'язковий, але інший спосіб створення граничної ситуації призведе до необхідності зміни й всього іншого образного ряду.
Власне щодо необхідності посилання на Шевченка - може фабула з темою й видаються самостійними, але саме цією поезією все й навіялося... тим паче, що мова не йде про екранізацію, а лише за мотивами... й відіслати глядача було б не погано, аби порівнялися дві ситуації... тогочасна й сьогоденна (а в контексті сьогодення акцентувати увагу не на бідності, бо це лише супутній фактор, а саме на маргінальності, переферійності певних прошарків населення, причому саме тих прошарків, які колись виконували функцію, ну не знаю навіть "совісті народу" чи що...) Тобто, тематичний конфлікт якраз й криється в тому, що є питаючий, та немає гідного відповідача....
Щодо мордоворотів та їх необхідності: були вони в першоджрелі так що й тут без них ніяк... не було в першоджерелі батька... немає його й тут... й хто знає, чи не батька герой й шукає... звичайно що напевно таки батька, але тут також не варто перегинати й надміру песоналізовувати, адже й оцей "батько" має полишитися та бути переданий глядачеві більше як певний концепт, а не особистість...(власне той, хто вчить та дає відповіді) адже саме звідси має випливати образний зв'язок з назвою...(власне саме з цієї причини й є необхідність дещо розпорошувати мотивацію, адже зрозуміло, що мотивація це причинно-наслідковий зв'язок, осягнувши котрий осягаєш й все інше й тут для глядача, напевно, й має бути забезпечено певний місток з декотрих нестиковок, аби відповідь на питання не була задовільною й він йшов від цих інтерпрітацій глибше, глибше настільки, наскільки поведе за собою його цікавість... власне на режисера тут й має покладатися завдання забезпечити оцей ряд відповідей на кожен наступний ряд інтерпрітації)...
Зв'язок назви з пошуком батька: ну сама назва, що напевно не великий секрет, була поцуплена з назви однойменної книги Девіда Лінча, де цей слововислів, не без певного переосмислення не менш відомого твору Хемінгуея про старця та море, передає такий концепт як удача... (хоча тут можливо й Босха з його промовистою гравюрою пригадати; та власне й відомого рибалку, що своїм народженням та смерттю знаменував початок нашої ери, адже улов його був теж доволі специфічним...) Власне у всіх цих випадках мова йде про певне наповнення... Що нас тут має цікавити, так це - що саме прагне зловити хлопець, що він шукає, чим для нього є ота удача...тобто, що для нього є отой "батько", "Бог"...власне на питання те він сам й вілповідає - взірцем. Напевно певних рис маскулінної совісті йому й не вистачає...
В підсумку можливо напевно сказати, що сценарій розкриває тему, зазначену колись та між іншим паном Федором Яньком - а саме - "про необхідність пошуку, формування та створення сучасного героя...". Власне тут й показаний отой герой, що сам потребує героя, аби йняти йому віри та йти за ним, бо в собі йому йти немає за чим (з причини малості літ напевно...). Але й в навколишній своїй ситуації відповіді він найти не може в силу маргіналізації...
Врешті решт виходить, що мова йде про всю ту ж сьогоднішню ситуацію, яку власне й необхідно (й чому б не засобами кінематографу?) витягнути на поверхню, отямити та йти вже від неї кудись далі та подалі.
Перепрошую, мордовороти фактично з'являються двічі, я не врахував фінального кадру.Але все одно, як каже наш друг Федір Янько, має бути "чіткіша мотивація".
Пане Геннадію, загалом, добротну ситуацію збудовано!
Для мене головне, що точно вибрано прикмети і середовище бідності, - рибалка.
І матеріал в стадії наелектризованій, як ото кістяк риби, а тому і майбутньому режисеру буде приємно над ситуацією і характерами трохи попрацювати, під певну концепцію.
Щоб не була просто мати, просто «жінка», а щоб, можливо, її водій, скажімо, поцілував її перед тим, як вони сядуть в авто.
Головне, для чого Хлопець-філософ змінив обстановку?
Рак в цій концепції необов’язковий, раз «Все одно здихати. Так яка різниця коли?»
Можливо, щоб перед смертю пожити, як колись у дитинстві, біля річки?
Та і щоб Волоцюга теж мав завершення, наприклад, оту «педагогічну» репліку «В цьому чується багато підліткової образи. На кого ти ображений?» треба або розвивати, або прибирати.Хто він, "доктор Зорге"?
Навіть Мордовороти чомусь згадуються-з’являються один раз, перетворившись на символ.
І чарівне світло навколо голови риби-мутанта чи від кістяка, поки-що для українців, що пережили Чорнобиль, зовсім не обіцяє щастя.
Геннадію, чи я неуважно читав?
З класиками таке буває…
Геннадію, а ти знову пропав щось… «Спіймати велику рибу» - зачеплює за живе, торкається оголеного нерва, бо ж про людину на узбіччі життя… Не виключено, що герой сам обрав цей шлях на самоту… Але… Все одно мусить бути чіткіша мотивація, скажімо виразніший конфлікт молодої людини з батьками… Тоді в епізоді, де батько намагається розшукати та повернути блудного сина, цей конфлікт буде визрівати з новою силою, буде більш болючим й трагічнішим у сприйнятті тої дійсності, котра мала б місце в стосунках та подавала б якусь ще надію.
І ще. Чи обов’язково посилатися на Шевченка? Тема і фабула, як на мене, цілком самостійна.
Надіє, дякую що не проминули повз...
Бачите воно як виходить, все напевно вірно - якби не було оцього каталізатора, то напевно не було б нічого - проблема б не сформувалася й не проявилася, а герой так би й животів надалі... а тому вон ніби й не лише каталізатор, а на додачу ще й один з мотивоутворюючих факторів...
Так що згадана хвороба врешті решт виконує в сценарії трояку функцію - каталізатора, мотивостворювача, а також , що зазначав в попередньому коментарі - створення певного накалу ситуації, аби все сприймалося на певному рівні емоційної градації для створення атмосфери довіри до саме ось такогї поведінки героя.
Чим це все можна замінити я поки що й не вигадав, бо якось все ніяк не вистачає часу, та й остаточного розуміння, навіщо це робити, адже в зазначених аспектах хвороба задовільно виконує покладений на неї функціонал...
Стосовно конкретизації - теж зазначав раніше, адже треба забезпечити поступальний розвиток історії поруч з певними нестиковками в інтерпретації, аби надати можливість глядачеві ті відповідності таки знайти та відчути...
Так що, напевно, більш конкретизоване та цілісне викладення надалі слід забезпечувати засобами режисури, а не сценарної драматургії.
Втім, ще раз дякую за коментар, бо маю таки намір незабаром повернутися до цієї історії й тоді обов'язково більш досконально та глибоки розгляну всі зауваження!
Написав Геннадій Коваль, 17:59 16.09.2013