Сценарій ігрового короткометражного фільму
У сценарії використано мотиви творів Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало», «Мар’яна - черниця», «Передмова», «Як умру, то поховайте», «Реве та стогне Дніпр широкий», «У нашім раї на землі»
Лоґлайн:
Людині властиво в кінці свого шляху зупинитись, озирнутися, підбити підсумок – чи знав великий КОБЗАР, що його пророцтва щодо долі України здійсняться, а Заповіт виконають нащадки?
Коментарі
Так, Федоре, Шевченка треба засвоювати невеликими порціями, вважаю вдалою форму короткого метра!
Ви ще нагадали, що щось в цьому є, зокрема, було та загуло ( це я про к/м конкурс «Шевченко для тебе» ), але не плакат, і не оті дурнуваті читання віршиків.
Висоцького зняли, Параджанова зняли. Лишився Шевченко, найскладніший.
Вербові віти, це істинно, навіть я спокусився вербовим шатром у своєму сценарії у такій же сцені з Оксаною.
Чому Оксані 18?
«Яку думу співає кобзар?» Якось літературознавчо звучить. Чому «Слава богу, що минуло”… У Тараса здається «жаль, що минулося»
Але спочатку про засади цього твору.
Для мене остатній приїзд Шевченка в Україну славний тим, що його не зрозумів простий народ, якісь польські підпанки і наші селяни, які стуконули, що Тарас богохульствує, коли запивали замір землі, і коли Тарас зірвав листочок з липи, під якою випивали і запитав, хто це створив… і почалося! А київський губернатор навіть порадив від гріха подалі їхати в Пітімбург! - во трагедія яка! Царизм рятує поета від дурного народу.
Як же виконали заповіта?
Про це геніально-пророчо сказав забутий Євген Чикаленко у «Щоденнику», 9 лютого 1919 р :
« ...Україні доведеться ждати аж на другу світову війну, коли вже прийде черга і на її державність, як за цеї війни прийшла на Чехію та Польщу. Але українська інтелігенція мусить не спати, а працювати, поширювати свідомість народу і прихиляти до України європейську опінію, як це робили поляки та чехи, бо без праці, без бажання самого народу, ніколи не досягнемо своєї державності, хіба історично-політичні обставини складуться так щасливо, що сусіди для своєї вигоди і без нашої участі утворять Україну, але на це сподіватись і покладатись не можна, а треба працювати і працювати».
Здається, сталося останнє.
Юрію, дякую за прочитання, за виявлені неточності. Так, дійсно, це готувалося для проекту, що не відбувся. Подавалося, власне, не як короткометражка, а як можливий варіант заключної частини. Неточності, так… Це все поспішність, але, гадаю аби проект впроваджувався, загартовані аси-експерти Вашого пошибу такі дрібнички певно підправили б.
Щодо останнього повернення Тараса на Україну… Обрав саме цей трагічний його період із мріями осісти вже в ріднім краї… Хотілось поспівчувати та й захистити… Здається, тут десь, в чиємусь сценарії зустрічались мотиви – мовляв, чи й не герой, ховався в Росії… Але ж, не забуваймо про пильне жандармське око, що невідступно стежило… Лишились мрії – за ними черговий арешт…
Шкода, звичайно, що проект загальмувався, навіть не повідомлено причини… А уявлялася справді велика картина в повному метрі – аби ще з багатим змістом, багатим колоритом, щоби відчути справжність тієї епохи та значимість у ній Шевченка, як особистості.
Юрію, не витримав – дістав із полиці свого Кобзаря – видання 1954 року, то там таки в передмові, цитую «…а все таки скажеш: -Слава богу, що минуло, - а надто, як згадаєш, що ми одної матері діти…»
Щодо Оксани (18)- то так в уяві, у баченні кращих літ юних…
«Царизм рятує поета від дурного народу…» Версія цікава… Але ж, здається, тут мотивація й інша – місцева влада боїться Тараса, не хоче брати на себе відповідальність – тож нехай клопочеться, нехай все вирішує Пітєрбург ( ну, як і в радянські часи – без відома Москви - ні-ні…)
Написав Федір Янько, 21:42 07.08.2013