Вправі змінити все_сценарій.rtfСценарій ігрового короткометражного фільму
Коментарі
Федір не сказав би що це складно але тут є свої специфіки, які потрібно врахувати і ось які...
Я інженер монтажу вже 4 рік, маю операторськи навики, аранжувальник, аудіотехнолог за освітою, хоч і молодий сценарист але враховую роботу команди. Тому в закадрових фільмах, тривалістю 13-15 хв, глядача триматиме якісна картинка, гра та звукове оформлення, а звук це 30 % успіху. Відустність діагологу інших героїв - може в деякій мірі компенсувати їх акторська гра і фоновий шум(давай-давай, га-га, ой-ой). Злагоджена команда на цілена на успіх наврядчи бачить у чомусь складність окрім фінансової підтримки.
Можливо, це звучить як сперечання але все ж... на мою думку перший сценарій у сценаристів досконало не ідеальний, але до критики ставлюся позитивно адже це розвиток... Одноголосі як і німі короткометражки повинні мати свою вагу за що варто й боротися))) Ось так.
Андрію, дуже складно, як для кіно, викласти історію, обмежившись лише закадровим голосом. Історія має розгортатися кожною наступною дією. Домисли домислами, але ж не забувайте про трьохактну структуру, вона обов’язково має бути у ваших закадрових монологах, щоби зацікавити глядача, симпатизувати, співчувати герою та слідувати за ним до фіналу. Закадровий голос в кіно – це щось значуще, особливе… З самого початку глядач або ж вірить, симпатизує і сприймає цей голос, або ж ні.
Геннадій, розповім Вам цікаву історію народження самого сценарію.
Саму ідею, ще два роки тому, я написав випадково, під цим же впливом (як кажуть на реальних подіях) і невеличкої дипресії (мабуть кожний там перебував) вийшовши із цього стану і вважаючи фіналом залишив її на такому етапі як є. Жодних сцен, дій чи деталей, писав не замислюючись. Тоді це був мій голос з середини.
І так сталося, що натрапивши на фестиваль сценаріїв вирішив узяти участь. Знайшов цю записану ідею на дисках - добавив дії та відформатував читабельно і через "спєшку" не звернув увагу на закінчення і образ героя.
Вашою думкою і пропозиціїми наштовхнули мене на одне фінальне закінчення, за що й спасибі. Але знаючи себе і наплив ідей можу захопитися, що і боюся, так як одна короткометражка пішла шляхом в повний метр. Запишу і доопрацюю сценарій, але вже після закінчення фестивалю, можливо там скажуть ще щось до Вашої думки.
Дякую Вам за гарний коментар ;)
Текст безумовно чіпляє та спричиняє творення цілого ряду алюзій щодо нього.
Адже тема суголосна світовому мистецтву й проходить окремою віхою через творчість, та власне й через життя, багатьох людей.
Власне, й славетний Уільям Джеймс, автор однієї з теорій емоцій та родоначальник цілої галузі в психології, у своїх спогадах описував саме такий злам, що він його пережив, страждаючи деперсією, аж доки не сказав собі досить.
А ще чомусь пригадалась кінострічка "Ігри розуму", саме в тому місці, де герой начебто прийняв свого двійника, створилося враження, що він так й навчиться жити з ним. Але все ж таки фінал вийшов дещо іншим.
А ще ось таке навіяло:
Друг мой, друг мой,
Я очень и очень болен.
Сам не знаю, откуда взялась эта боль.
То ли ветер свистит
Над пустым и безлюдным полем,
То ль, как рощу в сентябрь,
Осыпает мозги алкоголь.
Ну й так далі по тексту (С. Єсєниін "Чорна людина")
(Вибачте за російську, але перекладати класика чомусь рука не підіймається).
Втім, тим не менш, напевно не погано було б дещо доопрацювати.
Адже без відповіді так й полишається питання, чи то пак чинник, мотивація виступають не розкритими, що власне й спричинили злам, а головне - надали герою оте право змінити все, яким він чомусь до того не поспішав скористатися. Хоча тут може на меті й було не розкривати головну мотивацію, але без її розуміння герой чомусь цілісно не читається, а тому й переконує своєю правдивісттю дещо мляво.
Ну й напевно, (хоча це вже можливо занадто суб'єктивно), непогано було б, якби герой не сам про себе розповідав, а говорив за нього хтось інший, але все ж не безіменний, безликий, а отже й бездушний голос за кадром, а якийсь герой. Й чому б тим героєм не зробити якраз отого двійника? А можливо най би він не просто наративом констатував склавшийся стан речей, а звинувачував би та вимагав, що в свою чергу дозволило б додати трохи драматизму в ровзиток історії, адже в даному випадку його таки не вистачає. Хоча знову ж, напевно слід наголосити на суб'єктивності останнього абзацу, адже цілком можливо, що перебуваю під впливом вищеозначеної поеми, а тому не зовсім правильно вловив зміст самого сценарію.
От якось так.
Андрію, закадровий голос це завжди на голову вище, ніж звичайний діалог, у ньому закладена Ваша ідея і ніяка озвучка й закадрові веселощі цю ідею не витягнуть. Так, можна зробити ставку на цей закадровий голос, але в такому випадку слід попотіти над СЛОВОМ, відчути його художній смак і захопити цим смаком глядача. Почитайте для прикладу прозу Евгена Пашковського – там слово, що різець, воно – випирає свідомим потоком, несе і магічну силу, і образ. У Вас же, даруйте, слово на рівні районної газети. Постарайтеся цього уникати (…змінить усе на краще… результати тішили як мене так і інших, але... тому не міг заснути, багато думав, головний біль мучив мене постійно) Зрештою, задайте цікавий неповторний настрій своєму герою, захопіть ним інших і можливо, все вийде. Удачі.
Написав Федір Янько, 10:55 03.06.2013