Відсутність емоцій – є рівнозначна пропорція відсутньої енергетики у загальному сприйнятті твору: історія викладена відносно спокійно, навіть прохолодно.
Відтак, постріл зроблено, але він ні на що не претендує, не наштовхує до аналізу дії.

Написав Федір Янько, 10:09 17.08.2013

Як на мене, так своєю отою механічною беземоційністтю, ба навіть можливо сказати - монументальною безпристрастністтю дана історія, точніше - спосіб її подання, що втілений у сценарному записі й є однією з головних вдалих компонент сценарію, а отже тут до сценарію як такого навряд щось можливо додати...

...ну хіба що окрім гарного режисера та акторів...;)(ну і звичайно ще цілу купу інших компетентних спеціалістів знімальної групи)

Написав Геннадій Коваль, 19:59 16.08.2013

Доволі чітка і зрозуміла історія. В якомусь сенсі про те, що в житті людини відбуваються події, які змінюють її життя, а світ продовжує жити, рухатися, ніби нічого й не сталося.
Проте, як на мене, в сценарії не вистачає емоцій. Я, як читач, не зрозуміла, як Аліна оцінила втрату дитини. Для неї - це добре, по причині її бідності, чи погано - все-таки це ж дитина...??? Якісь персонажі виходять механічні - вони рухаються, живуть, з ними щось трапляється, але це життя без емоцій - мертве. Я б радила попрацювати в цьому напрямку... Успіхів!

Написав Оксана Артеменко, 18:57 15.08.2013

Cценарій Філіпа Сотниченка й, послідовно, намір створення фільму «Технічна перерва» переконує своєю актуальністю як перспективна – водночас кіномистецька й соціальна – подія.

Скажімо, сучасний актуальний європейський кінематограф, до контексту якого очевидно вписується й апелює сценарна драматургія «Технічної перерви», є виразно соціальним.

І це не якась «модна соціальність», а, зрештою, та мистецька рефлексія соціуму, рефлексія актуального часу, яка залишає правдиве мистецтво запотребованим культурою від своїх початків, сказати б, від переживання наріжної життєвої події в наскельних малюнках.

Світове мистецтво як аванґард культурного розвитку, поряд із релігією, завше перебувало в пошуках сенсів буття. Але не як проповідь, а як переживання екзистенційних сюжетів. Від найвищих початків, згдаймо феномен грецької трагедії, театр Шекспіра тощо.

Та з демократизацією цивілізації часи героїки закономірно притлумилися. На авансцену вийшла звичайна, так звана пересічна, людина. І сучасне мистецтво покликане виявити, увиразнити повсякденну драму цієї людини, свого часу названої «маленькою».

Але для митця, що здатен резонувати з часом, драма «маленької» людини суголосна напрузі грецької трагедії. Природно, мистецькі, художні виражальні засоби тепер інші. І для того якнайліпше придається саме найдемократичніше з мистецтв – власне, кіно.

Сюжет «Технічної перерви» - це і є, з дозволу сказати, «маленька грецька трагедія». Насправді ж, «трагедія повсякденності» нашого часу – вона настільки ж українська, наскільки й абсолютно універсальна. Вона позірно побутова, але насправді – найвищої трагедійної напруги.

Підкуповує й переконує зрілість мистецького мислення сценариста-режисера-початк
івця, який обирає мінімалістичні драматургійні засоби, за якими криється не тільки вже згадана енергія трагедійної напруги, а й переконлива, зріла світоглядна позиція.

«Технічна перерва» як макабрична відрижка знеособленої механіцистичної цивілізації, як своєрідна сучасна репліка до вікопомного «Метрополіса» Фріца Ланга – Молох Мегаполіса невпинно поглинає свої жертви…

Написав Володимир Войтенко, 15:37 01.05.2013