Дякую. Згода, що сценарій потребує то там, то там допрацювань і я думаю не малих)
А про природу порожнечі Геннадію, було дуже цікаво. Я про це так не думала, тепер зверну увагу.

Написав Марися Нікітюк, 21:26 19.01.2013

Мотиви наповнено і цілком слушно «триваленням», що Марися вміє досить вправно.

Цікаво бачити втілену варіацію деяких моїх побажань ще щодо «Я не брешу».

Загалом, річ вдалася. Пародійна глибина тому запорука.

Лінія «недотраханості» трохи знівельована паритетно низьким рівнем мужиків і проклятою некомунікабельністю.
Хотілося б інтелігентних тупих.
Відтак, і заніматєльна травматологія не має працювати на черствість, тобто,зазвичай, в’яжеться з великим співчуттям лікарів, що і дає їм право цим ділитися.

Тобто, обмін клінічними «случаями» потребує легенького скорочення, додати стриманих антоніонівських інтонацій і все о’кей, тобто пристойно.

Написав Юрій Сорока, 11:57 29.12.2012

Так видається, що на одміну від попередніх, за мотивами яких був писаний та які ставили питання в площині етичниій, цей сценарій переносить проблему у сферу екзистенційну, бо, напевно, відображає такий собі безконфліктний світ, являє собою оповідь безконфліктної історії, що розгортається на тлі хронічної втоми, чи то пак - синдрому психічного виснаження. Й з такого контексту перед глядачем постає характерний світ та його герой, що в ньому перебуває. Герой, навіть не конформіст й не автомат, а герой-порожнеча, що втратив абсолютно усі ознаки суб'єкту, але натомість й в об'єкт не повною мірою перетворився. Можливо про самого героя, чи точніше - героїню, це й не скажеш, адже ще щось в оточуючому здатне вирвати її з порожнечі - образа, інформація про наполеглеві "забавки" дітей, загроза життю, але сам світ, що його собою герой відображує та транслює у навколишність, ніяк інакше, як підвішеним між суб'єктним та об'єктним виміром не назвеш. Адже він ні на кого не впливає, нічого не змінює, але й не змінюється сам, не може слугувати об'єктом, що на нього направляють енергію й яким без його волі маніпулюють. Й саме тому не має достатнього підгрунтя для розгортання насиченого драматизмом конфлікту. Адже а ні безшабашна, синкретична та неспрямована енергія, що уособлена у образах дітлахів, а ні брутальна та груба енергія, витікаюча з образів мачо укравтодору - не мають жодної лінії перетину, жодної крапки дотику зі світом Ліди, адже ці світи певною мірою паралельні. Й отой щойно доєднавшийся до світовідчуття даного чоловік вдало увиразнює це.
Таким чином, даний текст слугує доволі таки гарним відображенням типовго для наших днів світовідчуття, що й можливо було б назвати екзистенційним вакуумом, але зробити це не дає та обставина, що порожнеча породжена не абсурдністтю існування та втратою смислу його, а втомою та монотонністю, що певною мірою трохи відрізняється від кризи Камю-Сартра-Хайдегера й що світ тільки-но в неї входить. Адже наразі мова йде не про втрату смислу, а про втрату перпендикулярності світів різних людей, тобто взаємоповязаності їх. Й в кінці-кінців про втрату вже не смислу, а причин смисл народжуючих.
Цікаво було б побачити знятий за цим сценарієм фільм, в якому було б збережено оцю атмосферу застою та вирваності з потоку буття.

Написав Геннадій Коваль, 22:23 09.12.2012