Україна - моя країна_сценарій.docСценарій ігрового короткометражного фільму
Коментарі
Ого! У такому разі успіхів Вам!
Федір Янько та Олег Дзюба! Дуже Вам дякую за відгуки на мій сценарій. Звичайно, в світлі сучаних подій, він має вже дещо інше значення, ніж 4 роки тому, коли був написаний. Хоча першочергова ідея була проста і стосувалася іміграції українців: відсутність підтримки та цькування з боку старших змушує дітей зосереджуватися на думці, що їм тут не раді, і зарождувати перші паростки бажання покинути Батьківщину та виїхати за кордон у пошуках розуміння та прийняття. Зараз можна доробити сценарій і, можливо, спробувати його реалізувати - якось він не втратив поки своєї актуальності і в ньому з'явилися нові відтінки і глибина. Тому, хто знає, може скоро в мене буде режисерський дебют!
Прописано гарно, навіть не скажеш за вправністю, що це перший сценарій автора…
Щодо динаміки… Здається трохи загальмували розвиток кульмінації сцени в гаражі (таки треба було процес майстрування показати, потаємне буде там щось так-ке – не спрацювало)
Ще, якось не зовсім правдоподібно виглядає конфлікт із черговою та директором школи…
Якщо ж доопрацювати сценарій та подати в сучасних ключових подіях, то в гаражі під час майстрування хлопцям є про що посперечатися: моделювати Крим в складі України чи ні?
На чому вони зупинилися, тут вже й доречно зробити для глядача таємницю…
Та ось вже коли модель України не просовується в двері, стає зрозуміло, що заважає Крим…
У фіналі конфлікт вирішує директор… Він запопадливо з потаємною радістю «відламує» Крим - і впєрьод на конкурс…
Виникли асоціації з "Репетицією оркестру" Фелліні. Проникливий і цікавий трагікомічний памфлет.
Можливо, цій історії бракує трішки оптимізму, якщо вже торкаєтесь теми світу дитинства, світлих дитячих прагнень і бажань.
Дуже шкода, що так і не вдалося реалізувати сценарій. Думаю, у циклі "Україно, Goodbye!" такий фільм міг би бути кращим (або одним з кращих - разом з "Бородою" та "Гауді").
Символічний акт із тим, як Україна не лізе ні в які двері – це, безумовно, дивовижна метафора. Скажу навіть більше за Ваніну маму: я був не «в шоці», а «в катарсисі»!)) Попри все, без жартів – це справді сильна метафора!
По тому вже було зрозуміло, що Україну або розпиляють, або розламають, але однозначно – на шматки!.. Воно вже поза кульмінацією. Хоча, зрозуміло, а що ж іще робити, якщо – ні в які двері.?!
Ця ідея за своєю пронизливою простотою настільки, як на мене, сильна, що вона іманентно не може втілюватися в запропонованій драматургії та стилістиці, в пропонованому обрамленні подій і ходів. Хоча всі авторські засоби підведення до кульмінації зрозумілі, але тим паче вони програють такій кульмінації.
Адже довготривале змалювання ідеального й безконфліктного українського дитинства з ідеальними вчителями й батьками (нехай це й очима там Вані і Слави, але як ?), що потім, утілене в макет мапи України, не лізе ні в які двері, та виявляє раптом увесь морок «вчительсько-виховного складу» школи – як із цим жанрово справитися? Що це? Як не крути, ніби «Єралаш» виходить (що той АКалашнікова))). Але тут, попри історію ніби для «Єралашу», треба вийти, вочевидь, у якийсь інший вимір. За виписаною сценарною драматургією я цього не побачив.
Фінал цю функцію не виконує. Він, як на мене, пародійний – це такий собі візуальний парафраз із «Невловимих месників» Кеосаяна. Що він промовлятиме?!.
Одне слово, як на мене, з «Україною, що не лізе ні в які двері» треба щось робити, жаль її втрачати. Але тут потрібно подумати про багато важливих речей – вже зауважених вище (нижче)) й не тільки. Можливо, авторці сценарію не погордувати й пошукати співавтора, аби спробувати варіанти…
Надзвичайно дякую за коментар! Приємно, що Ви прочитали та оцінили мій сценарій. Це мій перший кіносценарій і я ще в процесі пошуку і встановлення власних критеріїв розуміння драматургічного мистецтва. Варто сказати, що цей сценарій було написано в рамках проекту "Україна, гудбай" і в ньому я хотіла насамперед розкрити тему іміграції - а саме одну із причин виникнення цієї проблеми. Як на мене, то ця причина є однією з найболючіших і найбільш травматичних для розвитку нашої держави і українського суспільства. Тому і сценарій написано дещо в наївному і дитячому стилі. Хотілося показати контраст, коли ззовні видається все красиво і безтурботно, але конкретні маленькі дії мають глобальні наслідки для всієї країни.
Антоніоні і Йоселіані нервово курять в кутку…
Автор намагається відродити стилістику і кінозвитягу 60-70 років, що ностальгійно-приємно.Звідк
и це? До того ж, у автора кінематографічне, а не літературне мислення, що ще більше приємно.
Звичайно, все це сире і дитяче. Однак не без перспективи. Можна було б більше помоделювати підтексти. Наприклад, щоб герої віднайшли карту повної України, з Стародубщиною, Кубанню, Астраханню, де був «російський» голод.
Відламуючи ці шматки при проштовжуванні карти у двері школи, все це й з’ясувати в суперечках.
Але це мої алюзії.
Катерино, гадаю актуальності ваш твір не втратив. Успіху!
Написав Федір Янько, 08:18 18.03.2015