Валерію, до Вашої колекції я б додав ще два фільми: Невинні / The Innocents (1961) та А тепер не дивись / Don't Look Now (1973).

У них також про наближення зла та його принципову невизначеність. Зрештою, можливо Ви їх і бачили...

У всякому разі, удачі!

Написав Ігор Грабович, 11:52 02.04.2012

Доволі таки не очікуване порівняння. Я маю на увазі "Медуза". Зазвичай ті люди які читали текст говорили просто, що він дивний.

Впринципі, я погоджуюсь з Вами Ігоре, що текст більше схожий на тритмент, ніж на сценарій (або що там лукавити - попахує літературщиною)
Власне через форму в яку закладена історія страждають деякі аспекти сюжету, адже мені було важливо скомпонувати дії В-ПРОСТОРІ-І-ЧАСІ, так щоб можна було відслідкувати найменші прояви того стану в якому знаходяться персонажі, зокрема МАРІЯ.
Річ писалась "для себе" тому такий виклад сюжету в той момент мені був більш близький, зрештою це не виправдання.
Подібна ситуація склалася у мене з НЕЧИСТИМ, в якому у вільній формі я виклав сюжет, а тепер приходиться все "перепаковувати" (власне це не є проблемою, так як останній (новий) варіант дуже сильно видозміниться в плані сюжету).

Щодо ІСТОРІЇ СНІВ.
Це не горор в прямому його розумінні.
Історія більше схильна до медитативного занурення у свідомість людини (подібно фільму Гаспара Ное "Вхід в пустоту"
Enter the Void 2009 року (що не є вдалим прикладом для ілюстрації)), але з елементами ВІДЧУТТЯ НАБЛИЖЕННЯ ЧОГОСЬ СТРАШНОГО.
Чого?
ЗЛА.
І тут власне мені було цікавим не те яке воно, а те як воно наближається...
(Джеф Ніколс, остання його робота, "Укриття" Take Shelter 2011 року).

Дякую, за чітку конструктивну критику, якої так не вистачає.

Написав Валерій Пузік, 11:30 02.04.2012

Сценарій Валерія Пузіка «Історія снів» схожий на медузу, викинену не берег моря. З одного боку, не знаєш, як до неї підступитися, з іншого, хочеться якнайшвидше відпустити її у рідну стихію.

Я використовую цей відомий образ з двох причин.

По-перше, через повну несхожість пропонованого тексту із класичним кіносценарієм. «Історія снів» є надто аморфною, імпресіоністичною, аби її вважати сценарієм.

По-друге, хаотична форма «Історії снів» приховує у собі фабулу, яку слід коментувати окремо, бо вона відносить сценарій до певної категорії фільмів жахів, які мають свою традицію та власні виражальні засоби.

Отже, форма запису «Історії снів» не відповідає загальноприйнятому. Це максимально ускладнює читання. Через манеру викладу сценарій перетворюється на імпресіоністичну прозу з її піднесеною інтонацією та увагою до найменших змін емоційного стану героїв.

У прозі це працює, у сценарії – ні. Насамперед тому, що автор явно забігає вперед, пропонуючи майбутньому постановнику своєї історії вже готову її інтерпретацію. Традиційно драматург розписує тільки дію та діалоги, залишаючи режисерові, операторові та монтажеру усе інше.

«Історія снів» - це вже фактично готовий фільм, у якому розставлено усі акценти: епізоди розкадровані, рух персонажів у кадрі визначено, монтажні фрази записані на папері.

Звісно, можна і так, якщо автор сценарію, звісно, має намір особисто ставити фільм.

Врешті-решт, подібна форма запису цілком можлива у тритменті, який закликаний не стільки розповісти про фабулу, скільки передати атмосферу майбутнього фільму.

Тепер щодо фабули і власне самої історії.
Дія сценарію відбувається впродовж трьох днів і включає у себе, крім лінійно викладеного розвитку подій, ще й численні відгалуження, паралельні сюжетні лінії, які дані у реальності, як, наприклад, історія Юзика та Ліди, так і у снах. Інколи всі ці лінії переходять у сни Марії, так що годі розібрати, де починається одна лінія і закінчується інша.

Звісно, такого роду історії уже були у кінематографі, особливо його німого періоду. Можна згадати фільми німецьких експресіоністів або французьку картину Жана Епштейна «Падіння дому Ашерів», у якому твориться подібна атмосфера напівсну напівреальності.

Ба більше, «Історія снів» цілком може бути екранізована як німе кіно, тут мінімум діалогів і всі вони можуть бути дані через субтитри, які і слова від автора.

Проте навіть якщо прибрати усю експресивність історії і викласти її у максимально стриманому та реалістичному ключі, то фабулу «Історії снів» можна буде віднести до традиції європейського або навіть східного горору, з їх любов’ю до надмірної візуальності та зображенням зла, як категорії, яка знаходиться поза простором і часом.

Йдеться про зло, як одну із вічних категорій буття, яка так само незнищенна, як й інші його складники.

Валерій Пузік написав історію про вторгнення зла, якому годі знайти пояснення. Зло тут існує цілком об’єктивно, воно переслідує та вбиває людей, керуючись власними мотивами.
Наприкінці історії зрозуміло, що біду накликала Ліда, спочатку своєю угодою із нечистою силою, а потім вбивством сина. Проте таке пояснення надто загальне – невідомо, чому через Ліду має страждати ціле село? Можливо, воно більш гріховне, ніж здається?
І все ж, чого, на мій погляд, не вистачає сценарію.

Загальної міфології. Подібні сюжети і у латинському горорі, і у східних фільмах жахів передбачають певну легенду, яка кладеться в основу подальших подій. Наприклад, історія про трьох матерів у Даріо Ардженто або історія про мстивих духів у японців. Тобто подібні сюжети мають глибоке коріння і тягнуться фактично до часів створення світу.

І це відрізняє європейський та східний горор від горору британського та американського, який тримається на раціональніших передумовах.

Отже, підсумок. Історія,назагал, має перспективу. Слід, по-перше, визначитися із міфологією, а, по-друге, змінити манеру написання до більш класичної. Тим паче, що сам по-собі сценарій непогано структурований.

Написав Ігор Грабович, 14:24 31.03.2012