Дякую за відгук.
Водночас в дечому хочу заперечити.
Чи застаріла проблема?
І хіба проблема тільки в мові та свідомості? (Якщо автор не іронізує з цього приводу).
Хоча, безперечно, ставлення до мови (будь-якої) яскраво характеризує людину, коли вона в такий спосіб намагається перекроїти себе.
Застаріла проблема?... Не можу забути недавню, цьогорічну (!), розмову з 25-річним землячком, який закінчивши технічний виш у Києві, повернувся на рідну Коровоградщину в районний центр, так би мовити, «культурною» людиною. Тепер він говорить переважно російською мовою і своє українське прізвище Гречаний пише як Гречанний.
Справді, звучить значно вишуканіше, ба навіть благородніше?.. (Згадую, як ще одна «культурна» землячка в Криму переконувала мене, що українська мова груба, бо в ній собаки «гавкают», а от в російській мові, – «лают»)
Мало того, нічтоже сумняще, він навіть мене, зрілу людину (65 років), випускника факультету журналістики, намагався переконувати, що українська мова «якась не така»…
І хто тут кому і що винен?
Писали вже класики і про Кирпу-Гнучкошиєнка, і про Голохвастого… Доведеться писати ще й про Гречанного? (так і хочеться встромити третю «н» у це покалічене прізвище).
А що ми хочемо? На кого кивати? Молода нація, слабке коріння, зелені голови. Любимо поїсти. Та й попити))
Говорять про біль тільки тоді, коли болить. А болітиме нам ще століття. Тому писали і писатимуть про подібне доти, доки проблема не втратить актуальності.
Коли ж дійде до зйомок цієї малолітражки, то після назви варто поставити такі слова: «Присвячується моїм невмирущим землякам Кирпі-Гнучкошиєнко-ві, Голохвостому і їхньому нащадкові Гречаннному».
Втім, це, мабуть, надмірне сатиричне загострення, а ми ж, як учить теорія, прагнемо до повноцінної художньої образності, і не акцентуватимемо на мові (чи таки будемо?)
Та й до зйомок ще треба дожити. Бо хочеться їсти. І пити. І концепцію можна завжди поміняти. Такий ми народ. Чи поки-що - народець?

Написав Володимир Кобзар, 14:12 29.05.2012

Сценарій «Проїздом» нагадує правдиве українське кіно… 70-х років. Велике, іноді поетичне. Головне, що в кадрі є груші, суто український символічний продукт. З Гоголя – Довженка ми пам’ятаємо і бережемо в серці святе - «Чи з’їсти що-небудь?».

Не випадково перед смертю діду Семену у «Землі» Ю.Солнцева підносить миску груш. Отих бер чи дуль, точну кількість яких Господь заповідає з’їсти кожному.
Зрозуміло, у росіян груш не було, чому вони й зайнялися імперіалізмом.

Ще націоналіст Тарас Шевченко, коли його везли на заслання, бачив це на власні очі і описав у російських повістях (які дуже подобаються мені і Азарову) російський голий селянський двір, без тину і жодного куща чи фруктового деревця біля хати.

Юрій Іллєнко, хоч і кінооператор, але багато читав, як згадував директор кіностудії Василь Цвіркунов. От і теж тоді ще мабуть почав ставати націоналістом і зняв своє перше режисерське кіно, в якому діти дуже неохотно провідують батьків, і про смерть. «Криниця для спраглих» називається.

Хоча, сказати по-правді ці проблеми турбували наприклад і росіянина В.Шукшина.Теж мабуть націоналістом був. В «Калінє красной» є убивча сцена, де герой після відсидки «проїздом» заїжджає до матері, розмовляє з нею, не признаючись.

У нас тусовка пояснювала це «забуття предків» концтабірним чинником СРСР, продовженням індустріалізації і зросійщення і т.п. і взагалі, як сказав доктор мистецтвознавства В.Скуратівський, «руйнацією українського патріархального ладу».

Чому я вважаю, що проблема в «Проїздом» дещо застаріла?
Свідомість в українців виросла, проти рідної мови тільки вороги, але і Вадим Скуратівський вже не той! Навіть на бездарній телепередачі «Республіка» учора, 27 травня, обговорюючи законопроект «регіоналів» про регіональні мови, тобто російську, він бив кулаком по столу і попереджав керівництво правлячої партії не гратися з вогнем у мовному питанні.

Написав Юрій Сорока, 09:46 28.05.2012