Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…
Те, що автор сценарію Віталій Потрух має шанси режисерськи зробити такий проект, я не сумніваюся після його короткометражки «Закон». Але в «Законі» драматургія була забезпечена Юрієм Липою. Хоча там є цікавий аспект: не читав я сценарію Череватенка, але у фільмі дещо змінено акценти – національні; певне, це й слушно з кількох оглядів було, але то окрема розмова.
Та цей аспект, так чи так, послівдовно торкається вже сценарію Потруха «Троє»; і тут відсутність певних речей є, на моє переконання, очевидним недоліком.
Задля продовження розмови наведу фраґмент короткого відгуку про той самий «Закон» Олега Романчука, ред.журналу «Універсум»:
«
Цікавий фільм. Але. Чи зуміли уповні режисер/сценарист відобразити всю трагічність написаного і чи зуміли розставити у фільмі всі авторські (Юрія Липи) наголоси?
У фільмі, на нашу думку, відсутні певні акценти. Національні. Тож на мій суб’єктвний погляд фільм значно втратив у режисерській інтерпретації. Хоча й залишається певний етичний вимір, але без авторських (Юрія Липи) наголосів національний сенс Визвольної Війни міліє, пертворюючись на щось близьке до совєтського стереотипу так званої «громадянської війни». Маємо або брак режисерської/сценарної майстерності, або ж вияв певного упередження…
«
Повторюся, про «Закон» - особлива розмова і зміни там, як на мене, радше слушні, аніж не…
Отже, зокрема – в цьому контексті, дещо про проблеми сценарію «Троє».
Ще процитую т.зв. «короткий зміст проекту», що він у Заявці на участь у конк.відборі на держ фінансування влітку 2011 року:
«
Кінець громадянської війни -
oстанній і вирішальний жереб, що
врешті решт вирішить, чия взяла.
Останні дні для трьох відчайдух з
різними характерами і
світоглядами, у військовій формі
різних армій та звань. Коли після
безлічі перешкод більшовицькі
лещата от-от затиснуть їх у
смертельні обійми, вони до
останнього залишаються вірними
своїй єдиній мрії – свободі. Бо
знають, у новій ері знеособлення
та примусу – їм немає місця.
«
Чудово сказано, але все це послідовно не проведено в сценарії. Принаймні, для мене як його читача. Хоча, звісно, міг всього й не вловити…
Після розлогого вступу постараюся бути лапідарним.
1. Катастрофічно мені не вистачило якраз «світоглядів» цих трьох героїв, від чого вони постають неконкретними, примарними.
Якщо із Циганком більш-менш зрозуміло – а ля «одеський босяк», то з рештою складніше. Хоча якби цей босяк був менш кровожерливим (він маніякально вішати всіх хоче), то було би краще. Бо співчуття у глядачів до маніякального героя важко викликати. Хоча у нього є якась мрія в житті – це важливо. Вона так чи так витікає зі світогляду, звісно.
Петро. Він у сценарії заплутався зі своїм світоглядом (і я з ним)– яке в нього насправді (зараз) ставлення до червоних, що він там міркує про революцію, як він бачить світ? – достатньо плутано. А це погано, бо у нас не психологічна драма. Якби й вона, то також…
Поручик. На моє переконання, це найбільша проблема. Принципова. Отут має бути обов’язково виразна національна складова. Інтеліґент – так. Офіцер. Але української армії, петлюрівець у недавньому минулому. Носій української мрії – СВОБОДИ. За цим – три українські державні утворення 1917-1920 років. А тут якийсь абстрактний поручик. Для нього має бути крах його високої мрії, пов’язаної з культурними й цивілізаційними речами. Тоді це буде персонаж, що поряд з іншими ІНШИМИ, але так само загнаними й перед обличчям небуття. І його стосунки з коханою тоді мають стати не настільки одномірними, їм буде чим наповнитися. І природно він стане тоді з Поручика ПоручНиком.
От відчувається, що він має бути особливим – на початку його бояться-поважають, та самого влучного стріляння замало.
Повертаючись до Циганка. Він мав би бути таким питомим махновцем, але таким усе ж не зроблений. Взагалі, змалювання «махновщини» власне в найгірших традиціях сов.кінопропу. Як на мене, в цьому прозирає нерозуміння того руху і нерозуміння української селянської культури – селяни (чи не всі, окрім Міліціонера) показані в традиціях тих самих сов.фільмів – як недалекі люди, а значить неповноцінні. Махновці показані як укінець розкладена банда, скоти-бандити – це та ж погана традиція. Я розумію, що це часи агонії.., але з цим треба бути досить обережним і точним.
Штампів вистачає й на інших рівнях.
Скажімо, вислів «я ж тобі казав, інтелігенція!» - це запозичення, і погане, «шльопнуть і все» - також. За подібними речами цілий свій світогляд. Але треба проводити інший, а відповідно шукати інші лексичні конструкції для дотепів. Дуже важливо! – щоб не виглядало, як об’їдки зі столу сов.кіна про «громадянську війну».
З аеропланом – запозичення «навчили злітати, а не навчили сідати», ну, даруйте, надто кінобородато, від цього не смішно, а сумно...
Взагалі ж, не вистачає якоїсь «драматургійної шизи». Драйв радше з’являється у змалюванні переслідувача-комісара. Навряд чи це належний акцент.
Незроблений, як на мене, епізод з булавою. Заявка цікава, а невирішений. Гадаю, саме тому, що на нього нікому з героїв реагувати – а кожен мав би по своєму. Це міг би бути ключовий епізод.
Ще є зауваження стосовно лексики, питання стосовно фіналу, стосунків Циганка й Петра, ще різних речей... Але вони матимуть сенс, якщо будуть внесені принципові зміни...
Троє_сценарій.pdf
Те, що автор сценарію Віталій Потрух має шанси режисерськи зробити такий проект, я не сумніваюся після його короткометражки «Закон». Але в «Законі» драматургія була забезпечена Юрієм Липою. Хоча там є цікавий аспект: не читав я сценарію Череватенка, але у фільмі дещо змінено акценти – національні; певне, це й слушно з кількох оглядів було, але то окрема розмова.
Та цей аспект, так чи так, послівдовно торкається вже сценарію Потруха «Троє»; і тут відсутність певних речей є, на моє переконання, очевидним недоліком.
Задля продовження розмови наведу фраґмент короткого відгуку про той самий «Закон» Олега Романчука, ред.журналу «Універсум»:
«
Цікавий фільм. Але. Чи зуміли уповні режисер/сценарист відобразити всю трагічність написаного і чи зуміли розставити у фільмі всі авторські (Юрія Липи) наголоси?
У фільмі, на нашу думку, відсутні певні акценти. Національні. Тож на мій суб’єктвний погляд фільм значно втратив у режисерській інтерпретації. Хоча й залишається певний етичний вимір, але без авторських (Юрія Липи) наголосів національний сенс Визвольної Війни міліє, пертворюючись на щось близьке до совєтського стереотипу так званої «громадянської війни». Маємо або брак режисерської/сценарної майстерності, або ж вияв певного упередження…
«
Повторюся, про «Закон» - особлива розмова і зміни там, як на мене, радше слушні, аніж не…
Отже, зокрема – в цьому контексті, дещо про проблеми сценарію «Троє».
Ще процитую т.зв. «короткий зміст проекту», що він у Заявці на участь у конк.відборі на держ фінансування влітку 2011 року:
«
Кінець громадянської війни -
oстанній і вирішальний жереб, що
врешті решт вирішить, чия взяла.
Останні дні для трьох відчайдух з
різними характерами і
світоглядами, у військовій формі
різних армій та звань. Коли після
безлічі перешкод більшовицькі
лещата от-от затиснуть їх у
смертельні обійми, вони до
останнього залишаються вірними
своїй єдиній мрії – свободі. Бо
знають, у новій ері знеособлення
та примусу – їм немає місця.
«
Чудово сказано, але все це послідовно не проведено в сценарії. Принаймні, для мене як його читача. Хоча, звісно, міг всього й не вловити…
Після розлогого вступу постараюся бути лапідарним.
1. Катастрофічно мені не вистачило якраз «світоглядів» цих трьох героїв, від чого вони постають неконкретними, примарними.
Якщо із Циганком більш-менш зрозуміло – а ля «одеський босяк», то з рештою складніше. Хоча якби цей босяк був менш кровожерливим (він маніякально вішати всіх хоче), то було би краще. Бо співчуття у глядачів до маніякального героя важко викликати. Хоча у нього є якась мрія в житті – це важливо. Вона так чи так витікає зі світогляду, звісно.
Петро. Він у сценарії заплутався зі своїм світоглядом (і я з ним)– яке в нього насправді (зараз) ставлення до червоних, що він там міркує про революцію, як він бачить світ? – достатньо плутано. А це погано, бо у нас не психологічна драма. Якби й вона, то також…
Поручик. На моє переконання, це найбільша проблема. Принципова. Отут має бути обов’язково виразна національна складова. Інтеліґент – так. Офіцер. Але української армії, петлюрівець у недавньому минулому. Носій української мрії – СВОБОДИ. За цим – три українські державні утворення 1917-1920 років. А тут якийсь абстрактний поручик. Для нього має бути крах його високої мрії, пов’язаної з культурними й цивілізаційними речами. Тоді це буде персонаж, що поряд з іншими ІНШИМИ, але так само загнаними й перед обличчям небуття. І його стосунки з коханою тоді мають стати не настільки одномірними, їм буде чим наповнитися. І природно він стане тоді з Поручика ПоручНиком.
От відчувається, що він має бути особливим – на початку його бояться-поважають, та самого влучного стріляння замало.
Повертаючись до Циганка. Він мав би бути таким питомим махновцем, але таким усе ж не зроблений. Взагалі, змалювання «махновщини» власне в найгірших традиціях сов.кінопропу. Як на мене, в цьому прозирає нерозуміння того руху і нерозуміння української селянської культури – селяни (чи не всі, окрім Міліціонера) показані в традиціях тих самих сов.фільмів – як недалекі люди, а значить неповноцінні. Махновці показані як укінець розкладена банда, скоти-бандити – це та ж погана традиція. Я розумію, що це часи агонії.., але з цим треба бути досить обережним і точним.
Штампів вистачає й на інших рівнях.
Скажімо, вислів «я ж тобі казав, інтелігенція!» - це запозичення, і погане, «шльопнуть і все» - також. За подібними речами цілий свій світогляд. Але треба проводити інший, а відповідно шукати інші лексичні конструкції для дотепів. Дуже важливо! – щоб не виглядало, як об’їдки зі столу сов.кіна про «громадянську війну».
З аеропланом – запозичення «навчили злітати, а не навчили сідати», ну, даруйте, надто кінобородато, від цього не смішно, а сумно...
Взагалі ж, не вистачає якоїсь «драматургійної шизи». Драйв радше з’являється у змалюванні переслідувача-комісара. Навряд чи це належний акцент.
Незроблений, як на мене, епізод з булавою. Заявка цікава, а невирішений. Гадаю, саме тому, що на нього нікому з героїв реагувати – а кожен мав би по своєму. Це міг би бути ключовий епізод.
Ще є зауваження стосовно лексики, питання стосовно фіналу, стосунків Циганка й Петра, ще різних речей... Але вони матимуть сенс, якщо будуть внесені принципові зміни...
Написав Володимир Войтенко, 20:38 12.01.2012