Останній спокійний день. Мрійники_сценарій.docxСценарій повнометражного ігрового фільму
Коментарі
Насамкінець гріх не зауважити, що розгортання сюжетної історії за настроєм, за впливом на читача/глядача є цікавим та переконливим. Одразу ж поселяється загадка, нуртує інтриґа. Це, як на мене, очевидний плюс сценарію. Чого, на жаль, не скажеш про фінальне вирішення, коли ніби випускається повітря з кульки, сказати б, «у безмежно чарівне зоряне небо»…
… Моя старша сестра живе кілометрів за 100 від Києва в дідовому з бабою обійсті, хазяйнує там і має, природно, різних сусідів. Одна з сусідок, зрештою, як і решта – кожна/ен по своєму – має, сказати б, активну життєву позицію й, разом із тим, бачить себе якщо не найкращою, то дуже особливою. Зрештою, всі люди на світі кожен на свій копил є унікальним та особливим. Але річ навіть не в тім, ця сусідка якось сказала прямо так: «Миколаївно, а знаєте, хто я? Я – ангел…» У розумінні, що вона навіть не зовсім людина, а, радше, особлива божественна істота в людський подобі, яка знає, як влаштований світ, усім може й ладна допомогти розібратися в ньому, до всіх і до всього має діло тощо… Зрозуміло, не гріх про себе так думати й так діяти, тільки б лиха не накоїти ближнім, котрі не просять допомоги, та й собі вкупі.
В житті-бутті, ясне діло, історія це проблемна. Разом із тим, мистецтво й кіномистецтво, попри всю його позірну життєподібність, не є життям, а штукою (в польській мові «штука» - це, фактично, мистецтво; себто річ штучна); тут усяка чортівня можлива, навіть янгольська)))… Але, якщо це не притча чистої води, час яким ніби пройшов, ідея людини-янгола потребує стриманости в сценарному/екранному вираженні, потребує міри й, гріх це писати, але певної реалістичности.
Маємо принципово ліричний твір. Цілком пояснювано як для фактично юної людини (ось уже й спираюся на факти біографії)), котра шукає свого шляху як усезагально в житті, так і в творчості. Але все ж не розвіюється потреба в конкретності, в підставовості вчинків та подій.
Зрозуміло, що героєві, котрий прагне позбутися зайвого в житті, аби рухатися вперед, не вистачає впевнености в собі та рішучости. Не вистачає цілісности. Втім, останню він може набувати в сюжетному розвої історії, але цього не вистачає, цього бракує. Варто звернути увагу…
Окремо варто таки зупинитися на природі діалогів. Вони, як уже зауважено, певного серіяльного типу. Але з одного боку. А з іншого, їхня поверхова філософічність, неконкретність-непевність, радше, антисеріяльна. Туманности в діалогах варто б позбуватися, дарма, це сценарій потенційно прокатного твору чи суто телевізійного.
Я би тут припустив, що на автора справила значний вплив множена й популярна нині багатоповерхова серіяльна продукція.
Від того присутній надмір сюжетних розгалужень і повернень до минулих подій – так і виростають в уяві серія за серією.
Також сучасною серіяльною ознакою є педальована в сюжеті мелодраматичність стосунків та почуттів, що яскраво виявляється в діалогах.
Себто авторові не зле переосмислити свій сценарій у цьому розумінні. А можливо, він вагітний серіяльно й це можна розгорнути? Тим паче, що перспектива серіяльного втілення, екранізації позірно є реалістичнішою, ніж створення такого прокатного фільму.
Про певну зачарованість серіялами свідчить також, сказати б, барокова назва сценарію. Така вона в якомусь розумінні також серіяльної природи.
В кожнім разі, виходячи з того, що на Сценарній Майстерні вже є відгук на сценарій «Останній спокійний день. Мрійники», своєю чергою мій відгук не може скластися, ігноруючи вже деякі оприлюднені висновки. Нехай вони суб’єктивні, як, зрештою, кожне з наших суджень.
Тому не повторюватимуся й зауважу, що практично солідарний із більшістю нижче написаного. Таким чином, мої зауваження апелюватимуть до сценарію почасти через висновки раніше оприлюднені, не мої. І підкреслю, що це будуть просто критичні враження, а не загальний та поепізодний аналіз..
Коли знайомишся зі сценарієм того чи того автора, не зле щось про нього знати, тоді є можливість дещо більше второпати про сам сценарний текст. Зрозуміле діло, що це фактор не найвизначальніший, але хотілося б таки знати дещо більше, ніж те, що авторові сценарію 20 літ і він родом з Івано-Франківської области України))
«Останній спокійний день. Мрійники» – це мандри у часі й просторі в пошуках свого шляху чи то своєї мрії. Це історія подолання минулого й зародження майбутнього. Саме так це, напевне, замислювалося автором. У центрі оповіді мав постати герой сильний і трагічний, і все це занурене в наш час. Мрія, а не історія. Але мрію ще треба реалізувати…
Початок інтригує й напружує, а далі починається знайомство з героєм, де він виглядає звичайною сірою мишею і хоча задум зрозумілий (постфактум) – герой у кризі, а потім повертає собі свою сутність, та зробити це переконливо автору не вдалося.
Неймовірна кількість флешбеків заплутує сюжет. 7 років тому, 2 місяці тому, 11 років тому тощо, і все це пов’язане здебільшого лишень настроєво. Суть драми головного героя лишається слабко вираженою, йому важко співчувати.
Проблемою, як на мій погляд, є те, що автор не визначився – авторське кіно в нього чи глядацьке. Риси обох напрямків вибрані найповерховіші. Якщо герої б’ються, то перемагають не менше як один п’ятьох, а коли розмовляють, то туманно-претуманно із вкрапленнями філософських сентенцій.
Сюжет занадто розпорошується на побічні лінії (Софія) і то лишень для того, аби показати, що герой стає ну просто всезагальним янголом-рятівником.
Висновок – якби лаконічніша історія, виразніші характери, чіткіша мета, то сталося б наближення до мрії.
Вітаю.
Вибачте, що так довго не відповідав. Якщо чесно, забув про усе і занурився у свій сценарій, намагаючись виправити вказані недоліки.
Щиро дякую вам пані Ольга за ваш висновок. Для мене, він став неймовірно довгоочікуваний і важливий.
Дякую вам пане Володимир за те, що так детально розписали усі недоліки сценарію. Новий варіант вже у вас.
Зараз, трохи про нього. Напевне, я не вирішив одразу усі проблеми сценарію, але зараз, чомусь, я у ньому впевнений. Поки що мені важко вдається створювати потрібні діалоги для персонажів, підмічаючи їх характер. Справді, знайшлося багато зайвого, і я нищив усе без жалю. Вийшло, відносно, не багато, десь 20 сторінок. Щодо драми головного героя, сподіваюсь, я зробив її більш чіткішою у другому варіанті сценарію. І зробив головного героя не таким уже і добрячком.
Ще раз дякую. Чекатиму ваших коментарів, про другий варіант.
Написав Богдан Чепіжак, 16:27 25.01.2020