Вночі з 27 на 28 квітня о 01:40 на телеканалі «1+1» у програмі «Арґумент-кіно» демонструватиметься фільм американської режисерки Едріенн Шеллі «Офіціантка»/ Waitress (2007, США).
«Офіціантка» – незалежне американське кіно, фактично авторське: Едріенн Шеллі виступила в ньому одразу в якостях режисерки, сценаристки й актриси.
А за сюжетом, у Дженни, головної героїні фільму, офіціантки, що працює у скромному кафе, є один, але надзвичайний талант – вона пече найсмачніші у світі пироги, які нікого не лишають байдужими. І назви пирогам вона дає дивовижні, наприклад – «Я ненавиджу свого чоловіка». Себто, життя не складається. Та воно не може бути безпросвітним, якщо маєш мрію.
Але що людина має робити, аби втілити в життя свої мрії? – Ось у чому проблема. Бо, скажімо, мрії головної героїні – а це не тільки мрії виграти у великому кулінарному конкурсі – вони гальмуються, перекреслюються банальною реальністю, вони видаються такими недосяжними! Що більшості з нас так знайомо...
Утім, Дженна, долаючи розпач, проявляє характер і мрії свої втілює. І це стосується не лишень мистецтва випічки пирогів, а передусім – формування цілісної особистости, яка навчається ставитись до життя по-іншому, розуміючи, що воно, насправді, не таке вже й безпросвітне, як здавалося.
Відштовхуючись від прокатного гасла фільму «Офіціантка» – «Якби життя було таке ж просте, як пиріг», – варто наголосити, що пироги в картині Едріен Шеллі постають радше як символ. Це аж ніяк не кулінарне кіно. Це кіно про людей – із їхніми проблемами, помилками, комплексами, але й перемогами та радощами.
На рівні сценарію, драматургії ніби й маємо доволі шаблонну історію , таке собі жіноче кіно про пошук жіночого ж щастя, звичайний мелодраматичний сюжет із відповідними двовимірними, часом навіть карикатурними, персонажами, логіку вчинків яких не завжди й годі осягнути, виправдати.
Але питання в тому, як вони, ці персонажі, олюднені, як зображені, виведені на екрані – з якою ніжністю та любов’ю! Що не може полишити будь-якого глядача цього фільму холодним та байдужим.
Стрічка Едріенн Шеллі просякнута легкою іронією, таким само легким і ненав’язливим гумором. І, що важливо, жарти у фільмі не є самоцінними, не є, сказати б, вставними атракціонними номерами – вони виростають безпосередньо із тієї чи тієї ситуації, а тому цілком життєво органічні. До нас ніби посміхається сам фільм...
Також у програмі, яка представляє кінокартину з промовистою назвою «Офіціантка», у спеціальному сюжеті аналізуватиметься образ офіціантки, що його було створено різними режисерами та актрисами в історії американського кінематографа.
Ще одне гасло від авторів стрічки «Офіціантка» – «Кохання замовлень не приймає»! Тож це – кіно про кохання. А також – про людську здатність приймати потрібного моменту важливі життєві рішення. Оптимістична комедійна драма. Позитивний і світлий фільм.
**
ОФІЦІАНТКИ В ГОЛЛІВУДІ
Ігор Грабович, АК
Професія офіціантки так само демократична, як і голлівудське кіно. Водночас, ця професія тимчасова, найпростіша, стартова, саме з неї починають і в реальності, й на кіноекрані майбутні знаменитості та багатії. І через образ офіціантки можна побачити, як змінювалися історичні епохи та сам голлівудський кінематограф.
Однією з найзнаменитіших офіціанток «золотої доби» Голлівуду (а це тридцяті-сорокові роки ХХ століття) стала колишня домогосподарка, мати двох доньок Мілдред Пірс. Після розлучення з чоловіком, Мілдред, марно намагаючись відшукати роботу, погоджується стати офіціанткою в доволі невибагливому закладі. Незабаром вона цілком опановує нове ремесло, її справи йдуть угору, і вона досягає вершин у кар’єрному зростанні. Через певний час Мілдред Пірс відкриває приватну справу і стає власницею кількох ресторанів.
Звісно, попри цілком оптимістичний розвиток подій, перед нами все ж не історія голлівудської Попелюшки, а драма про жінку середніх років, якій важко досягти гармонії у своєму житті. Основа цієї історії – негаразди у стосунках з близькими, особливо ж зі старшою та дуже амбітною донькою.
Кінокартина «Мілдред Пірс» стала класикою Голлівуду і водночас свідченням про свою епоху – повоєнну Америку з її можливостями та проблемами.
Наприкінці шістдесятих років ХХ століття на кіноекрані з’являється геть інша офіціантка. Вона вже не хоче мати нічого спільного ні з традиційною роллю жінки, ні з потребою у поглибленій соціалізації з її неминучим конформізмом. Навпаки, вона прагне конфліктувати з суспільними нормами. Цю офіціантку нових часів звуть Бонні Паркер, і вона замість книги меню бере до рук вогнепальну зброю.
Фільмом «Боні та Клайд» відкривається нова епоха в американському кіні та в американській самосвідомості загалом. Настає час необмеженої свободи й безкомпромісних дій, що прийшли на зміну рефлексивному рюмсанню біля кухонного причілка.
Власне, з цієї стрічки і з цієї героїні ставки офіціантки в голлівудському кінематографі починають тільки зростати. Молода, смілива та сексуально розкута, вона стає прикладом нової американки, яка відкриває для себе необмежені можливості новітніх часів.
І ці можливості відкриватимуться з кожним наступним десятиліттям усе більше й більше, і досягають своєї парадоксальної кульмінації в образі Сари Коннор, яка стане матір’ю рятівника людства у фільмі «Термінатор». На початку стрічки Сара – розгублена молода жінка, яка не може дати ради ні своєму особистому життю, ні замовленням у кафе, де вона працює офіціанткою. Ця її розгубленість і вразливість контрастує із тією місією, котру на неї покладено таємничим незнайомцем із майбутнього.
«Термінатор» став картиною, яка з’єднувала епохи та переосмислювала традиційне місце жінки у західному суспільстві. Попри певні технічні нововведення і загальний похмурий антураж майбутнього, спостерігаємо цілком традиційну роль матері, що прагне врятувати власну дитину за будь-яку ціну. Водночас, сама ця мати поступово позбавлялася слабкости і залежности від довколишніх. Вона міцніла, мужнішала і незабаром перетворилася на правдивого воїна, який нічим не поступається Термінаторові.
Вміння захистити себе, так само, як і рівноправність із чоловіком, і формальна й фактична, стали ознакою двох інших сучасних американських амазонок із фільму «Тельма і Луїза». Ця картина також розповідає про зміну участи, виклик долі і трансформацію героїнь. Офіціантка Луїза та її подруга домогосподарка Тельма одного дня вирушають у дводенну поїздку в гори, аби відірватися від марудної буденности. Дорогою вони зупиняються у придорожньому нічному клубі, де прагнуть відпочити і якось розважитись. Зрештою, ці розваги закінчуються убивством ґвалтівника, який намагався скористатися слабкістю однієї з героїнь.
Відтак невимушена мандрівка перетворюється на подорож із відкритим фіналом. Переслідувані поліцією, подруги чинять одне правопорушення за іншим, і щоразу їхніми жертвами стають самовпевнені чоловіки, які навіть не прагнуть проявити повагу до представниць слабкої статі.
Цей фільм став прологом до сучасної епохи, де панують героїні, котрі чинять опір будь-яким спробам обмежити їх і в професійній, і в особистій сферах. Звільнена жінка Заходу прагне свободи, свободи і ще раз свободи, яку б велику ціну їй не довелося заплатити за свій вибір.
Вночі з 27 на 28 квітня о 01:40 у програмі «Аргументі-кіно» досить незвична як для згадуваного контексту стрічка. Тут фактично немає феміністок, немає насильства та агресивного жіночого самоствердження.
Цим самим «Офіціантка» подібна до класичного Голлівуду, де намагалися не відходити далеко від традиції. Водночас, маємо також історію про жіноче самоствердження та жіночу свободу, яка подається у фільмі як незаперечна цінність, проте досягається відносно м’якими засобами.
І це також історія про материнство, цього разу щасливе – позбавлене виклику та місії. Це історія про пошуки особистого щастя, професійного самоствердження та про жіночу дружбу, яка позбавлена суперництва. Багато в чому перед нами досконалий образ сучасної офіціантки з амбіціями, сучасної американки, сучасної жінки.