Мої спогади — це згадки рідної сестри, майже ровесниці, єдиного свідка дитинства і життєвого шляху Володимира Денисенка, відомого українського кінорежисера, учня Олександра Петровича Довженка, митця, що працював у часи радянської імперії. Спроба розвіяти морок забуття, підвищити рівень зацікавленості кіномитцем сприятиме осмисленню його долі, який ще в юності, у 1949-му, потрапив під репресивну мітлу і протягом усього життя піддавався переслідуванням як «буржуазный националист».

Попри скуту свободу, цензуру, заборони — титанічна праця. Щороку — нові творчі помисли і пошуки, написання сценаріїв. Та більшість створених фільмів брата залишалися на полицях московських архівів.

З особливим щемом згадуються заборони на намагання В. Денисенка вилити в фільмах біль за охоплену вогнем Україну у вирі найстрашнішої світової війни. Жахи та пекло, побачені ним у дитинстві, роками виливалися на папір. У чотирьох із дванадцяти поставлених ним фільмів теми — війна, доля людини, ціна перемоги, відвага і совість народу: «Солдатка», «Роман і Франческа», «На Київському напрямку», «Совість».

Галина Денисенко 

Читайте спогади у розділі ІСТОРІЯ тут >>>