Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО
Отже, дещо про образ хлопчика у світовому кінематографі. Тут дуже багато можливостей і кіно ними скористалося. Загалом можна визначити три традиції зображення хлопчика у кіні.
Насамперед, це радянська традиція, у якій ідеться про піонерів-героїв і просто піонерів. І тут діти – найперші помічники в ідеологічній боротьбі. Вони викривають класових ворогів, допомагають ветеранам і таке подібне...
І якщо творці радянського кіноофіціозу такий образ дитини вбачали цілком нормальним, то художники альтернативного спрямування зуміли розгледіти у ньому трагедію. Скажімо, як Андрєй Тарковський у своїй дебютній повнометражній картині „Іванове дитинство”.
"Іванове дитинство"
Щоб показати скалічене війною дитинство, Тарковський вводить до матерії фільму сни Івана – цілком мирні та пасторальні. Проте війна настільки ввійшла у життя хлопчика, що без неї він не уявляє самого себе.
І лише всередині шістдесятих режисер Елєм Клімов спробував зняти ідеологічне закляття із радянського дитинства. Його стрічка ”Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонений” стала чи не пародією на піонерією з її тотальною показухою та фальшивими ритуалами. Образ хлопчика, котрий весь час запитує „А що ви тут робите?” став таким собі піонером-героєм навпаки, бо, на відміну від героїв, він усюди запізнюється і навіть не здогадується, що відбувається навколо.
Втім, кіножиття американського хлопчика аж ніяк не було простішим. Особливо у сімдесяті, коли діти ставали втіленням найпохмуріших фантазій дорослих.
"Омен"
Класичним фільмом на цю тему є „Омен” режисера Річарда Доннера. Маленький хлопчик там – не більше і не менше – як син самого Диявола. І має він за мету втілити бажання свого батька – встановити владу Сатани на планеті. Автори фільму завзято грали за власними правилами, не шкодуючи ні наших почуттів, ні маленького хлопчика.
Проте у дев’яності роки американський хлопчак „виправляється”. На екрані він утілюється Маколеєм Калкіним – золотим хлопчиком, сказати б, у прямому та переносному значенні. Звісно, він не такий приязний до всіх дорослих, як це можна нафантазувати з його невинного вигляду, проте він справді знає, кому довіряти, а кому ні, і як діяти в екстремальних ситуаціях.
І, врешті-решт, торкнемося третьої – західноєвропейської традиції. Вона створила ще один образ хлопчика. Тут дитина була ніби сама по собі – ми бачили світ її очима. А франко-канадська стрічка „Леоло” дала слово самому хлопчикові, котрий перебуває у своєму власному світі, де дорослі – лише персонажі його фантазій.
"Хлопчик-м'ясник"
Власне, європейська традиція виявилася найбільш шокуючою. Саме тут вистачає різноманітних одкровень щодо дитинства – хлопчача жорстокість і перший сексуальний досвід.
Фільм „Хлопчик-м’ясник” Ніла Джордана вирізняється на тлі всього сказаного особливо яскраво. Стрічка близька європейській традиції. Але тут дитинство – ніяка не метафора і не полігон для випробовування дорослих ідей. Головний герой – ніби „річ у собі”, окремий феномен, котрого ніяк не звести до загальних ідей: ні до Ірландії, ні до католицизму, ні до якогось соціального протесту. Цей герой – дивовижно цілісний, дивовижно послідовний і водночас дивовижно ненормальний. Звичайній людині важко себе з ним співвіднести. І з цього погляду здається, що він хоче надто багато: від батьків – щоб його любити; від друга – щоб зберігав вірність, від сусідки – щоб перестала повчати. Він не приховує своїх думок. Можливо, це і ненормально, проте якою сумною тоді виглядає норма. Стрічка Ніла Джордана саме таке своєрідне дослідження норми і патології.