Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, Детектор Медіа

1940 року на Київській кіностудії завершили виробництво двох документальних фільмів — повнометражного «Визволення» та короткометражного «Радянська Буковина». У виробничих документах кіностудії трапляються трохи інші редакції назви: «Радянська Буковина — земля українська» або «Буковина — земля українська».

Обидві картини можна вважати типовими зразками замовних відверто пропагандистських фільмів. «Визволення» Олександра Довженка присвячений подіям вересня 1939 року, коли радянські війська перетнули польський кордон та увійшли до Західної України та Західної Білорусі. Режисерка «Радянської Буковини» — дружина та помічниця Довженка Юлія Солнцева. Стрічка присвячена приєднанню Буковини та Бессарабії до СРСР у червні-липні 1940 року. Цей фільм фактично став першою самостійною режисерською роботою Юлії Солнцевої. Її ім’я як «співрежисера» також є в титрах «Визволення». У попередніх картинах Довженка Юлія Солнцева була асистенткою режисера, або другою режисеркою («Щорс»), тобто відповідала за процес організації зйомок. Щоправда, Петро Масоха, який зіграв головну роль у фільмі «Іван» (1932), згадував, як Довженко вже тоді доручав дружині знімати окремі епізоди.

На перший погляд, що може бути цікавого у відверто пропагандистській стрічці? На ті часи митець не мав іншого варіанту, як виконати доручене партією та урядом політичне замовлення. Зрештою можна вважати фільм просто не надто вдалим, махнути рукою на цей факт біографії відомого режисера, та й по тому. Проте Олександр Довженко є визнаним у світі митцем, класиком не лише українського (чи радянського), а й світового кіно. Тому навіть не надто вдалі його фільми заслуговують на увагу. Навіть у них можна знайти цікаві та важливі деталі, які дозволять по-іншому подивитися на деякі сторінки його життя, які й досі недостатньо вивчені та проаналізовані, в яких усе ще вистачає загадок та запитань.

У радянські часи, попри те, що фільмам Довженка присвятили достатньо публікацій, про «Визволення» писали небагато й доволі скупо. Звісно, «Визволення» згадується в усіх кінематографічних довідниках, проте про фільм згадували переважно усталено-стандартними, ідеологічно вивіреними фразами на кшталт: «Лірично-епічна манера Довженка здобула свої перемоги не лише в художній, але й в документальній кінематографії. Хронікально-документальні стрічки "Визволення" (1940 р.), "Радянська Буковина" (1940 р.), "Битва за нашу Радянську Україну" (1943 р.) та "Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель" (1945 р.), які запечатлили з натури великі події в історії українського народу, органічно доповнюють Довженків художній кінолітопис. Особливо слід відзначити дві останні стрічки, присвячені Великій Вітчизняній війні» (Дмитро Шлапак «Олександр Довженко. Життя і творчість», 1964).

Цікаво, що «Радянську Буковину» віднесено до доробку самого Довженка й така інформація трапляється не лише у Дмитра Шлапака, а й у багатьох інших джерелах. Загалом, в усій кінознавчій літературі радянського періоду про два документальні фільми Довженка, які він створив у роки Другої світової війни, написано не до порівняння більше.

На жаль, документів 1939-1940 років збереглося не так багато, напевно ж, значна частина загинула під час війни. Тепер маємо лише уривки спогадів та свідчень сучасників. Не так багато інформації про цей період знаходимо й у щоденниках самого Довженка. Навряд чи він соромився свого «Визволення», але водночас, схоже, не вважав цей фільм аж надто успішним.

Проте, перш ніж намагатися зрозуміти, що і як відбувалося з «Визволенням» та навколо нього, варто згадати події в житті Довженка за кілька років до того.

• Повністю статтю читайте на СМ у розділі ІСТОРІЯ тут >>>