Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info 

Радянському народу повідомили, що Червона армія вирушила у визвольний похід, щоб узяти під захист населення Західної України й Західної Білорусії, а також втілити в життя віковічне прагнення народів про возз’єднання. Щоправда, народові нічого не розповіли про секретний додаток до підписаного 23 серпня 1939 року пакту Молотова-Ріббентропа, згідно з яким Сталін та Гітлер розділили між собою територію Європи. 17 вересня 1939 року радянські війська, порушивши договір про ненапад, перейшли польський кордон.

Звичайно, радянський кінематограф, як один із важливих інструментів ідеології, не мав залишитися осторонь цих подій. Одразу після початку військової операції до Західної України відряджають Олександра Довженка із групою для зйомок документального фільму. Стрічка отримала назву “Визволення” із довгим підзаголовком “українських та білоруських земель від гніту польських панів та возз’єднання народів-братів в єдину родину”. Картину було завершено у червні 1940-го у двох варіантах – російською та українською. На екрани Львова та області вона вийшла 6 вересня 1940-го, в ознаменування першої річниці подій. Зрозуміло, що фільм отримав хороші оцінки у пресі, хоча загалом відгуків було небагато.

Цілком закономірно, що приєднання Західної України мало висвітлити і художнє кіно. На Київській кіностудії наприкінці травня 1940 року запустили у виробництво стрічку Абрама Роома “Вітер зі Сходу”.

Режисера запросили із Москви п’ять років тому для постановки фільму “Суворий юнак”. Картину звинуватили у формалізмі та не випустили на екрани, проте Абраму Роому все ж доручили ставити ще один фільм. 1939 року він завершив роботу над стрічкою “Ескадрилья №5” про готовність радянських льотчиків до війни. Мабуть, ідейно правильну стрічку добре прийняли “нагорі”, бо Роом отримав нове завдання.

• Повністю статтю читайте на СМ у розділі ІСТОРІЯ  тут >>>