Радник президента України Віктора Януковича, журналіст і письменниця Ганна Миколаївна Герман, як на мене, починає з українською культурною спільнотою масштабну дискусію в форматі: «Самі ви дурні!»
Пояснюю: з вуст різних відомих діячів актуальної української культури, котрі вже мають певне ім'я, на адресу нинішньої влади регулярно звучить критика. Не будемо тішити себе: з нами навряд чи рахуються. Але те, що на думку культурної та мистецької спільноти зважають - це факт. І він не може бодай трохи не тішити.
Підтвердження тому - колективний лист, підписаний представниками інтелігенції на підтримку так званих реформ Януковича. Заходи масової інформації почали говорити про підлабузництво та несправжність деяких підписів. Наголошувалося: цей лист був контрударом, організованим Адміністрацією президента після оприлюднення іншого листа інтелігенції - діячі культури підписалися під вимогою припинити кримінальне переслідування опозиції. Але на захист «своїх» підписантів активно стала Ганна Герман. Укупі з тим, що саме вона кладе своє життя на те, аби довести країні, що Віктор Янукович - людина високої культури та освіти, інтелектуал і самородок, не виникає жодних сумнівів: лист інтелігенції на підтримку дій президента організовано не без її участі.
Загалом саме діячі культури періодично озвучують тезу, що політики в Україні - недолугі, а влада - непрофесійна. Зокрема тому, що зовсім байдужа до розвитку сучасної культури, не кажучи вже про елементарне збереження пам'яток. Очевидно, Ганні Герман такі меседжі муляють особисто. Як це так: президент усе робить для країни - а творчі люди невдячні й незадоволені!
Інакше я не можу пояснити заяви Ганни Миколаївни Герман про те, що кіно в Україні не розвивається, бо немає хороших сценаріїв. Причому вона наголосила: влада докладає максимум зусиль для відродження кіновиробництва в Україні. Але це неможливо зробити, бо немає з ким працювати. І тут же закликала: «Дайте сценарій, дайте, в що можна вкласти гроші! Але це (сценарій. - А.К.) - проблема».
Поки ви перетравлюєте цю корисну інформацію, зробімо крок назад. Погляньмо, як Ганна Герман долає кризу ідей у сучасній українській літературі. Мені зовсім не цікаво, хто виступив інвестором видання книги Ганни Миколаївни «Червона Атлантида». Хоча, поза сумнівом, вона особисто шукала фінанси. А заодно - задіяла певний ресурс, аби цей твір продавався в кіосках, де розповсюджується періодика. Уважно стежте, що відбулося. Українське книжкове видавництво - в кризовому стані. Розповсюдження книжок так і не налагоджено. Навіть тим авторам, котрих вважають маститими, видавці відмовляють. Або - видають символічними тиражами та кілька років реалізовують цей мізер.
Знаєте чому? Бо не було достойної книги, яку ось так, одразу, взяло в роботу видавництво «Довіра», а для розповсюдження - широка мережа, підпорядкована «Укрпошті». Тепер достойна книга знайшлася. І написала її Ганна Герман.
Щоправда, виник локальний скандал: авторка змушена була для збереження обличчя зняти своє творіння з участі в конкурсі «Книга року ВВС», бо член журі, критик Ірина Славінська, мала всі підстави запідозрити махінації зі вкиданням голосів за, поза сумнівом, блискучу книжку. Та амбітні плани Ганни Миколаївни стати відомою, популярною, а головне - якісною письменницею все ж таки справдилися: в читацькому голосуванні за 100 книжок вона посіла друге місце після Ліни Костенко - ось так, щоб ви не сумнівалися! До того ж Герман знову зіграла на випередження - ті, хто назвав себе її прихильниками, оперативно заявили про фальсифікації результатів народного волевиявлення в інтернеті. Тобто насправді кілька тисяч «Червоної Атлантиди» маловідомої в літературних колах авторки більше сподобалась українцям, ніж книга визнаного майстра. Нехай суперечлива. Проте продана більш як 100-тисячним накладом...
Отже, конфлікт довкола результатів голосування в соціальній мережі став таким самим ударом у відповідь, як лист інтелігенції на підтримку Януковича.
Повертаємося до останньої, ще цікавішої заяви Ганни Миколаївни Герман. Отже, вона не просто підміняє собою відомих та авторитетних в Україні кінознавців. Один із яких - Сергій Тримбач - очолює Спілку кінематографістів України. Пані Герман навіть не говорить від імені продюсерів, котрі замовляють сценарії та працюють із ними професійно. Також вона одним реченням заперечує роботу відомого кінокритика Володимира Войтенка та діяча кінобізнесу Богдана Батруха. Нагадаю: їхніми спільними зусиллями вже більше півроку працює сайт «Сценарна майстерня», де майже сотня українських сценаристів, більшість із котрих - із досвідом роботи та іменем у кінобізнесі й кіномистецтві, пропонують разом більше сотні сценаріїв та синопсисів. Проте й це все - не головне.
Пані Герман своєю заявою поводиться як сформований кінопродюсер. Вона каже: дайте сценарій, у який можна вкласти гроші. Тобто, в неї є гроші. Або вона знає, де їх узяти. І вона, Ганна Миколаївна Герман, готова почати прийом сценаріїв. Та одноосібно визначати - правда, за невідомими поки що критеріями, - який сценарій хороший, а який - хріновий.
Ми всі можемо чогось не знати про Ганну Герман. Наприклад, того, що в неї десь там у загашнику є хай не досвід написання сценаріїв для кіно чи телебачення, а взагалі - диплом чи бодай довідка про відповідну освіту. Бо складається враження, що нині пані Герман працює не за основним фахом. Нехай письменник - це духовна потреба, писати книжки, за великим рахунком, може хто завгодно, хоч Віктор Янукович. Проте сценарист - це вже фах, професія. І якщо можна бути письменником-аматором, то сценарист-любитель, як кажуть, не канає на ринку праці.
Лишається тільки уклінно попросити Ганну Герман показати, яким повинен бути хороший сценарій українського фільму. Підозрюю: після таких слів вона сама може й готова його написати. Здогадуюся, що письменниця готова переписати під кіно щось зі своєї «Червоної Атлантиди». Політики люблять писати книжки, аби потім залучати певні важелі впливу на подальшу кінореалізацію - приклад «Ілюзії страху» Олександра Турчинова не такий уже й давній. Проте, при аналогічному моєму ставленні до цього політика, вічний опозиціонер, принаймні, не брав на себе сміливості, котра межує з некомпетентністю, що прикривається нахабством, робити заяви про відсутність якісних сценаріїв в Україні. Та неможливість екранізувати навіть сторінки біографії Тараса Шевченка...
Літературна спільнота з нетерпінням чекає від Ганни Герман нових еталонних книг. Кінематографічна відтепер - якісних сценаріїв. Культурна та мистецька - нових залучень до написань та підписань листів на підтримку дій влади та особисто президента, спрямованих на відродження кіно. Книгорозповсюдження. Повернення квот на україномовну українську музику в ефірах. Демонтажу пам'ятників Леніну та заборону на зведення пам'ятників Сталіну.
Словом, без професійних та мудрих висновків Ганни Герман культурне життя України таки дійсно стає нудним...
«Телекритика», 24.12.2011