Віталій Жежера, Газета по-українськи

Ми з дідом упіввуха слухали дискусію про єдиний економічний простір. Дід каже:

— На тій койці, де оце ви лежите, перед вами лежав руський професор. Казав, що він до нас ще в молодості збєжав, і йому тут добре. А старий уже. Питаю, чого досі по-нашому балакати не навчився. Ех, як почав він на мене кричати. Я слухав-слухав, а тоді кажу: ви сердитесь на мене за те, що я тут удома, а ви ні. А якби я там у вас говорив тільки по-своєму? Ви ж мене з'їли б, хіба ні? Він: "Ето да. Ізвінітє". Та я не серджуся, Бог з вами! Він потім говорить: "А вот у мєня самого жена-хохлушка!". Ви ж, кажу, обіжаєте цим свою супругу! А він: "Почєму?"

Дід помовчав, мабуть, шукав якогось універсального аргумента, й каже далі:

— Чогось же так виходить, що за 300 літ ні ми не стали ними, ні вони нами. Це вже як кого Бог задумав, і ніким другим ти не будеш, як не старайся. От скільки не бралися схрестити ячмінь з пшеницею або коня з верблюдом, а воно не виходило.

— А ви візьміть щось ближче. Наприклад, можна ж схрестити собак різних порід?

— Можна, і вийде собака. Тільки який? Батько в нього був гарний, і мати, а воно йде — і на себе оглядається. Наче й собака, а придивишся, а воно вже не воно.

Дід знов зробив паузу і в цей час, мабуть, думав про світ, переповнений каламутними гібридами, бо сказав так:

— Я тепер уже й з Дніпра води випити не можу, а колись же міг напитися й з кінського копита!

— І колись не все благополучно було. Он же сказано в старій казці: "Не пий, Іванушко, з копитця — козльоночком станеш!"

— Е, — торжествує дід, — а що в тій казці далі було? Прийшла сестриця Оленка, перехрестила його, і він знов став Іваном, а не козльонком. Отож, що ви не кажіть, а воно таки не схрещується!

«Газета по-українськи», 27.10.2011