Мета
МЕТА, що стоїть перед сайтом СЦЕНАРНА МАЙСТЕРНЯ, є триєдиною…
- По-перше, створити майданчик, місце й творчу атмосферу, для спілкування українських кіносценаристів, ширше – кінематографістів, на багатовекторному полі сценарної справи: від презентації, знайомства до співпраці, від обміну досвідом, ідеями до елементів навчання, від пошуку перспективних драматургійних сюжетів, до світоглядного визначення тощо.
- По-друге, створити своєрідний інтернет-банк українських сценаріїв, писаних, власне, українською мовою на перспективу екранізації. Таким чином, акумулювати на сайті актуальні кіносценарії та синопсиси сценаріїв і зробти їх доступними увазі продюсерів та режисерів.
- По-третє, самим фактом публікації сценаріїв засвідчувати авторське право.
СЦЕНАРНА ПРОБЛЕМА
Сценарна проблема – це поняття, сказати б, кінопланетарного масштабу. Без жартів. Ходять леґенди, що голлівудські студії, аби знайти одну сценарну перлину, перелопачують кілька десятків тисяч, якщо не всю сотню, сценарної сировини. Та й після того відібраний текст проходить творчі руки так званих сценарних лікарів – не без втручання режисерів і під пильним наглядом продюсерів.
Безумовно, в основі ориґінального (в усіх розуміння) сценарію лежить відповідна ідея, яку часом називають «анекдотом». Наприклад, така, описана одним зі знаних кінематографістів: відпливає шлюпка від великого корабля й рятує в океанських водах молоду пару – сльози щастя, а на шлюпці написано – Titanic… Блискуча заявка на правдиву драму чи трагедію, яку ще треба виписати сценаристам, відштовхуючись від цієї дотепної зав’язки. Отут і починається найскладніше…
Великі й малі студії, амбітні продюсери, режисери-початківці й майстри, що визнані кінотеатральною публікою та вшановані фестивальними нагородами – всі й повсюди в кінематографічних світах перебувають у пошуках актуального сценарію. Того, який би талантом, волею творення, зусиллями десятків, а то й сотні людей на знімальному майданчику й побіля нього, енергією витрачених людських зусиль та вкладених грошей перетворився на популярний, на мистецьки видатний, на соціально значущий фільм.
Отже, з одного боку, українська сценарна ситуація не виглядає якоюсь винятковою – повсюдно існує дефіцит сценарних ідей та їх утілень. З іншого ж, кожна національна кінематографія має, сказати б, свою «сценарну історію». Й кожна із них чимось особлива. Українська – також.
Вкотре доводиться констатувати, що в історії українського кіна існував, попри відомий ідеологічний та політичний прес, вочевидь єдиний більш-менш повноцінний кіноіндустріальний період – часів Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), що припадає на 1922-1930 роки. Період незалежного економічного розвою й відповідних здобутків – від десятків надпопулярних жанрових фільмів до рафінованих мистецьких шедеврів, які досі благородно виблискують не лише в українській, у світовій кінематографічній короні. Окрім усіх інших обставин, відбулося це, не останньою чергою, завдяки приходу 1926 року до сценарної справи – під проводом «головковерха українських футуристів» Михайля Семенка – поетів, прозаїків, драматургів та журналістів, зокрема, Юрія Яновського (згодом ідеолога «Голлівуду на березі Чорного моря»), Ґео Шкурупія, Григорія Епіка, Миколи Бажана, Сави Голованівського, Олександра Копиленка, Дмитра Бузька та інших. Але від початку 1930-х, як відомо, згорталося в офіційній радянській культурі все українське, в тім числі й передусім кіно як «найважливіше з мистецтв». Українська сценарна школа таким чином була похована на початках свого розвитку й структурування.
Її – цієї школи – не зафундували й за три десятиліття по тому, коли нарешті в Україні було відновлено вищу кіноосвіту – відкрито кінофакультет у Київському театральному інституті: всі провідні кіноспеціальності, крім сценарної! Вочевидь, не випадково. А шерег українців-випускників московських Вищих сценарних курсів та новітній прихід на студії письменників-сценаристів – Василя Земляка, Івана Драча, Ліни Костенко, Дмитра Павличка та інших, – зокрема, дарували низку сюжетів для мистецьки вишуканих кіноробіт, але, на жаль, не породили феномену популярного українського кіна – жанрово розмаїтого й драматургійно переконливого.
Суспільна задуха сімдесятих – першої половини вісімдесятих стала, закономірно, й кінематографічною. Драматургія того часу й того кіна, за окремими винятками й випадками, що підтверджують правило, була драматургією несамостійності, сервільності й меншовартості.
На жаль, за початкового періоду розбудови укрїнської державності – протягом 1990-х – поняття «український кіносценарій» залишалося не менш невиразним, ніж саме поняття «українське кіно». Національний кінематограф як внутрішній і зовнішній ідентифікатор України, як інтегральний фактор її політичної нації не отримував жодних шансів від держави на своє постання і розвиток. Відсутність цієї, однієї з ключових для модерних націй і країн, складової їхнього самоусвідомлення стала однією з найсерйозніших причин, які призвели наше суспільство до світоглядного розколу та невизначеності.
Саме гостре відчуття, розуміння й відповідальне усвідомлення важливості національного кінематографа для культурної, суспільної, політичної повноцінності України 2000 року породило громадянську ініціативу в заснуванні й проведенні кіносценарного конкурсу як складової Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (ініціатор проекту - Юрій Логуш, від серпня 2011 є заступником голови правління з маркетингу і продажів компанії Миронівський хлібопродукт), в надрах якого й народилася ідея сайту СЦЕНАРНА МАЙСТЕРНЯ. Одним із головних надхненників створення СМ став Богдан Батрух, власник компанії B&H та мережі кінотеатрів «Кінопалац».
Прикметно, що майже водночас із заснуванням «Коронації…» у київському кіновиші нарешті почали діяти сценарні кіномайстерні, студенти й випускники яких уже встигли стати лавреатами конкурсу і зі сценаріями яких можна ознайомитися на нашому сайті.
Володимир Войтенко, редактор сайту