[англ. Science-Fiction] — науково-фантастичне кіно з’явилося вже на початку XX століття. Дія багатьох ранніх стрічок цього жанру розгорталася в далекому майбутньому або на інших планетах, а їх творці сміливо експериментували з комбінованими зйомками, спецефектами, костюмами і ґримом персонажів. Саме науковій фантастиці зобов’язані ми винайденням багатьох пристроїв і технологій, які нині широко використовуються у картинах найрізноманітніших жанрів.
Перші науково-фантастичні фільми „Завоювання повітря” (1901, реж. Фернана Зекка) і картини „Політ на Місяць” (1902), „20000 льє під водою” (1907), „На завоювання полюсу” (1912), що були зняті французьким режисером Жоржем Мельєсом. У 20-ті роки принциповим явищем у галузі науково-фантастичного кінематографа стали фільми Фріца Ланґа „Метрополіс” (1926) – песимістичне бачення суспільства майбутнього, і „Жінка на Місяці” (1929). Ланґ прагнув до більшого реалізму і перед створенням картини „Жінка на Місяці” (1929) серйозно вивчав питання ракетобудування. Це був перший фільм, у якому говорилося про стартовий відлік часу та невагомість у космосі.
Ще серйозніший підхід до цієї теми був продемонстрований у картині „Напрям – Місяць” (1950) Ірвінґа Пічела. За фільмом „Напрям – Місяць” створювалися десятки дешевих наслідувань, включно з картиною "План 9” з відкритого космосу” (1959) Еда Вуда. Коли американська космічна програма 1960-х років перетворила наукову фантастику в реальність, Голлівуд утратив інтерес до астронавтів і зосередився на міжзоряних кораблях типу „ЮСС Ентерпрайс” із серіалу „Зоряний трек”. Однак пізніше кінематографісти повернулися до теми польотів на Місяць у таких фільмах, як „Правильний вибір” (1983) і „Аполлон-13” із Томом Генксом у головній ролі.
У післявоєнну, ядерну добу фантастів починає непокоїти загроза знищення людства через Третю світову війну або випадкову відмову „системи безпеки”. Про це попереджають картини на межі 50–60-х років („На останньому березі” Стенлі Крамера (1959), „Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватися і полюбив атомну бомбу” Стенлі Кубріка (1963), „Система безпеки” Сідні Люмета (1964). Стрічки 80-х років уже малювали апокаліптичний розвиток подій після ядерної війни в буденному плані, з конкретним і достовірним, доступним розумінню кожного викладенням усіх обставин, з якими зустрінуться люди після ядерного вибуху („Наступного дня” Ніколаса Мейєра (1983), „Нитки” Міка Джексона (1984), „Заповіт” Лінна Літтмена (1983).
"Соляріс"
Лише під час „холодної війни” 1950-х років, коли загроза ядерної катастрофи і ворожого вторгнення стали здаватися реальною багатьом американцям, науково-фантастичні фільми почали торкатися більш серйозних тем. Але й тоді в розпорядженні їх творців не було ні значних коштів, ні зірок першої величини, тому спецефекти зазвичай були другосортними. У 1960-ті роки наукова фантастика знову вийшла з моди, але замість того наприкінці 1970-х стався справжній науково-фантастичний бум, що тривав і у 1980-х роках. Приклади фільмів: „Соляріс” (СРСР, 1972), „Зоряні війни” (1977), „Козеріг-один” (1978), „Імперія завдає удару у відповідь” (1980), „Ескалібур” (1981), „Іншопланетянин” (1982), „Повернення Джедая” (1983), „Коротке замикання” (1986, 1988), „Назад у майбутнє” (1985, 1989, 1990), „Робот-поліцейський” (1987, 1990, 1993), „Чужий”, „Чужі”, „Чужий 3” (1979, 1986, 1992). Див. „Фантастика в кіні”, „Надприродна (моторошна) фантастика”.
Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)
Редакція для СМ: Віктор Глонь