Батьком кінофантастики слід уважати француза Жоржа Мельєса, який вже в 1896 році (наступного року після винайдення кінематографа) почав знімати казкові, містичні, фантастичні історії. Хоча перші стрічки зі справжнім науковим сюжетом та антуражем були створені на початку XX століття: „Завоювання повітря” (1901) Фернана Зекка і „Подорож на Місяць” (1902) Мельєса. До речі, у другій картині використані мотиви з творів Жуля Верна, що підкреслює зв’язок фантастичного кіна з літературною традицією – і не лише XIX століття, коли фантастична література стала самостійним напрямом, але й творів попередніх століть. По суті, всі міти та популярні сюжетні конструкції кінофантастики запозичені з книжок, леґенд, переказів. Усілякі подорожі на інші планети або мандрівки в часі, антиутопії про світ майбутнього або застереження про непередбачуваний розвиток подій у теперішньому, різноманітні надприродні створіння – на зразок Франкенштайна, Ґолема, Дракули – або вчені-експериментатори типу „людини-невидимки” і „доктора Джекіла”, різноманітні фантазії, коміксові твори – усе це так чи інакше взяте з фантастичної літератури.

Однак за своїми жанровими характеристиками феєрії мало чим відрізняються від типової літературної „фентезі”, або „легкої фантастики”. Крім того, у фантастичному кіні зберігається поділ на „science-fiction”, тобто „наукову фантастику”, і „weird fiction”, або „моторошну, надприродну фантастику”. „Fantasy” найбільш наближена до пригодницького твору (але ж фантастика – це один із жанрів пригодницького мегажанру, тобто групи жанрів). У свою чергу, „weied fiction” змикається з „horror”, наприклад, з „фільмами жахів” у всій їх різноманітності. Іноді досить важко визначити чітку межу.

Ще один „загін” фантастичних стрічок утворюють „бойовики”, дія яких відбувається в найближчому або віддаленому майбутньому. Однак, найкращі з них неминуче змикаються з жанром антиутопії, що має відношення вже до серйозної, „наукової фантастики”. Перш за все, слід назвати серіал про „безумного Макса” (1979—1985) австралійця Джорджа Міллера, фільми „Втеча з Нью-Йорка” (1981) Джона Карпентера, „Блейд-раннер” (1982) Рідлі Скотта, „Термінатор” (1984) Джеймса Камерона. А от стрічка „Робот-поліцейський” (1987) Пауля Верховена чомусь сприймається як реальна історія з теперішнього з допоміжними атракціонами фантастичного штибу для розваги публіки. Вона позбавлена глибини пророцтва і застереження, яка відрізняє найкращі фантастичні фільми, навіть ті, що обходяться без супертехніки. Ну, а маса наслідувальних, спекулятивних картин („Клас 1984 року” Марка Л. Лестера (1982), „1990: Вояки із Бронксу” Енцо Дж. Кастелларі (1983), його ж „Втеча із Бронксу”, „Вояки 2072 року” Лючіо Фульчі, „Кордон міста” Аарона Ліпстанда – усі 1984; „Роллерблейд” Доналда Дж. Джексона (1986) та ін.), постійно тиражуючи винайдені „першопрохідниками” прийоми, лише дискредитують цей жанр, що має успіх у глядачів.

Фантастичні мотиви можуть бути присутніми в мелодрамах, любовних історіях, м’юзиклах („Вулиці у вогні” (1984) і „На перехресті шляхів” (1986), обидва – Волтера Гілла; „Сум’яття в думках” (1985), і „Зроблено в раю” (1987), обидва – Алана Рудолфа, „Майкл” Нори Ефрон (1996), у легких еротичних стрічках („Амазонки на місяці” Джона Лендіса, Джо Данте, Карла Ґоттліба, Пітера Гортона, Роберта К. Вайсса (1986), „Земні жінки легкодоступні” Джулієна Темпла (1989), у більш провокаційних картинах („Рідке небо” Слави Цукермана, 1986) і навіть у жорстких порнофільмах („Зірка Бейб”, „Ультра плоть”). Див. „Комікси в кіні”, „Надприродна (моторошна) фантастика”, „Науково-фантастичний фільм”.

Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)

Редакція для СМ: Віктор Глонь