[англ. Weird Fiction] — для того, щоб якось роз’єднати жанри „надприродної фантастики” та „фільмів жахів”, які важко розрізняються, цілком доречно віднести вампірів, зомбі, живих мерців тощо до „фільмів жахів”, а непояснені наукою явища – від „полтерґейсту” до іншопланетян – до моторошної фантастики. До неї, мабуть, слід віднести й картини про всілякі експерименти вчених, про дослідження паранормальних властивостей людини. Хоча на практиці все одно виходить, що фільми опиняються на стикові жанрів.

Якщо взяти, наприклад, численні екранізації творів Стівена Кінґа, то й вони доволі різнорідні. Чіллер (тобто той, що призводить до стану ознобу) „Керрі” (1976) Браяна де Пальми не схожий на містичний „фільм жахів” „Сяйво” (1980) Стенді Кубрика. У більшій мірі бойовик – „Та, що запалює поглядом” (1984) Марка Л. Лестера – відрізняється від трохи комедійної картини „Крістіна” (1983) Джона Карпентера. Навіть в одній стрічці „Котяче око” (1984) Льюїса Тіґа зібрані три за жанром новели – анекдот, трилер і казка. А „Мертва зона” (1983) Дейвіда Кроненберґа є справжньою політичною антиутопією.

З другого боку, фільм „Лють” (1978) Браяна де Пальми, „Сканери” (1980) Дейвіда Кроненберґа, „Повернення живих мерців” (1985) Дена О’Беннона, „Родич” (1987) Джеффрі Оброу і Стівена Карпентера та й кіносеріал „Полтерґейст” (1984—1988), „Особина” (1995) Роджера Доналдсона можна долучити до „фільмів жахів”, а також одночасно до фантастики.

А ще кінематографісти кинулися освоювати водну стихію, де теж можна знайти багато невідомого й такого, що сповнює жахом („Левіафан” Джорджа Пан Косматоса і „Безодня” Джеймса Кемерона (обидва 1989).

Погодившись на компромісне визначення „фантастичний фільм жахів” неважко виявити схожість земних „Ґремлинів” (1984) Джо Данте з іншопланетними „Зубастиками” (1986) Стівена Герека, „Хижака”, що прилетів на Землю (1987) Джона МакТірнена з „Болотним створінням” (1982) Веса Крейвена. Найбільш помітні чотири картини у жанрі „моторошної фантастики” – „Чужий” (1979) Рідлі Скотта, „Чужі” (1986) Джеймса Кемерона, (невипадково вони є лідерами серед творів подібного типу), „Щось” (1982) Джона Карпентера і „Муха” (1986) Дейвіда Кроненберґа.

Але людський аспект, конфлікт любовного почуття і страх перед непередбачуваним розвитком подій все ж виділяють стрічку „Муха” з цілої серії фільмів про перетворення людей у різних істот. Звичайно, процес перетворення вченого, який займається проблемами телепортації і в результаті невдалого експерименту стає величезною мухою, втілений акторськи й технічно бездоганно, але саме свівпереживання, співчуття до героя та його коханої примушують ставитися до „Мухи” не лише як до фантастичного фільму жахів. Цікаво, що до списку двадцяти найкращих картин 80-х років згідно з опитуванням серед провідних критиків США потрапили три стрічки з елементами фантастики, які так чи інакше зверталися до людських почуттів (до доброти і співпереживання – в ”Іншопланетянині”/ E.T. the Extra-Terrestrial (1982), до відчуття любові та співчуття — у „Мусі”/ The Fly та „Блакитному оксамиті”/ Blue Velvet). Див. „Фантастика в кіні”, „Науково-фантастичний фільм”, „Комікси у кіні”.

Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)

Редакція для СМ: Віктор Глонь