Майдан – громадський рух суспільства за гідне життя. Не дарма його назвали Революцією Гідності. Поняття честі, свободи, гідності – природні для волелюбних митців. Тому Майдан – був і є близький митцям. Тому ж значущість митців здатна множитися на активність громади. Твір мистецтва із суспільством може створити резонанс: спонукати до дій, структурувати дію громади, показати пастки, показати напрями руху, створити майбутнє.
Наприклад, такою суспільно значущою в свій час стала п’єса «Наш клас. Історія в XIV уроках» польського драматурга Тадеуша Слободжаника (2008). Драма про участь поляків у вбивстві євреїв під час Другої світової війни. У свій час п’єса стала для польського суспільства потужною рефлексією і необхідною терапією.
Таке мистецтво і такий театр – відповідає Курбасу, який говорив, що театр сьогодні має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Думка Курбаса узгоджується із синергетичним принципом: кращий прогноз на завтра це – свідомий вибір сьогодні. Театр може допомогти суспільству усвідомити наслідки сьогоднішнього вибору.
У нас поки немає спектаклів, що змінили Україну або ініціювали обговорення тем, в результаті яких суспільство змінилось. Якби такі твори були, то і я, і ви про них чули б і знали б. Правда, можливо такі твори є, однак поки вони не діють масово, бо суспільство про них ще не знає.
Не так давно я зробив висновок, що наука не має соціальної сили. На жаль, театральне мистецтво сьогодні також не має соціальної сили. Це – втрачені можливості України. Тобто те, що могло б бути, а його нема. Зауважу, що мистецтву бути соціальною силою легше ніж науці: хороша вистава впливає на емоції майже всіх глядачів, тоді як хорошою теорією може оволодіти хіба що невелика кількість фахівців із усієї країни.
Звичайно, у суспільства є болі різного масштабу і напрямку. Я тут говорю більше про напрямок розвитку громади в цілому. Однак завше є інші турботи: кохання, дружба, вірність, зрада, молодість, старість, смерть, взаємовідносини різних поколінь, різних світоглядів та подібні. Важливими задачами мистецтва я вважаю: заспокоїти, розважити, розвеселити, втішити. Навіть герої не тільки виборюють свободу, а й кохають, виховують дітей, сумують. Ці всі теми – важливі для театру і мистецтва. Проте зараз я говорю про інше.
Бути театральному митцю соціальним актором – можливість: на вчора і на сьогодні – втрачена можливість. Чи буде вона втрачена на завтра – залежить від вибору митців та їх майстерності. Це традиційна гіркота, що панує у нас з часів Леся Курбаса.
(тези доповіді на науковій конференції «Культура як суб’єкт. Майдан. Війна. Екстрема», НЦТМ ім. Леся Курбаса, м.Київ, 6.10.16)
Наприклад, такою суспільно значущою в свій час стала п’єса «Наш клас. Історія в XIV уроках» польського драматурга Тадеуша Слободжаника (2008). Драма про участь поляків у вбивстві євреїв під час Другої світової війни. У свій час п’єса стала для польського суспільства потужною рефлексією і необхідною терапією.
Таке мистецтво і такий театр – відповідає Курбасу, який говорив, що театр сьогодні має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Думка Курбаса узгоджується із синергетичним принципом: кращий прогноз на завтра це – свідомий вибір сьогодні. Театр може допомогти суспільству усвідомити наслідки сьогоднішнього вибору.
У нас поки немає спектаклів, що змінили Україну або ініціювали обговорення тем, в результаті яких суспільство змінилось. Якби такі твори були, то і я, і ви про них чули б і знали б. Правда, можливо такі твори є, однак поки вони не діють масово, бо суспільство про них ще не знає.
Не так давно я зробив висновок, що наука не має соціальної сили. На жаль, театральне мистецтво сьогодні також не має соціальної сили. Це – втрачені можливості України. Тобто те, що могло б бути, а його нема. Зауважу, що мистецтву бути соціальною силою легше ніж науці: хороша вистава впливає на емоції майже всіх глядачів, тоді як хорошою теорією може оволодіти хіба що невелика кількість фахівців із усієї країни.
Звичайно, у суспільства є болі різного масштабу і напрямку. Я тут говорю більше про напрямок розвитку громади в цілому. Однак завше є інші турботи: кохання, дружба, вірність, зрада, молодість, старість, смерть, взаємовідносини різних поколінь, різних світоглядів та подібні. Важливими задачами мистецтва я вважаю: заспокоїти, розважити, розвеселити, втішити. Навіть герої не тільки виборюють свободу, а й кохають, виховують дітей, сумують. Ці всі теми – важливі для театру і мистецтва. Проте зараз я говорю про інше.
Бути театральному митцю соціальним актором – можливість: на вчора і на сьогодні – втрачена можливість. Чи буде вона втрачена на завтра – залежить від вибору митців та їх майстерності. Це традиційна гіркота, що панує у нас з часів Леся Курбаса.
(тези доповіді на науковій конференції «Культура як суб’єкт. Майдан. Війна. Екстрема», НЦТМ ім. Леся Курбаса, м.Київ, 6.10.16)