Вона стоїть посеред лісу у білій сукні і мовчить.
Не кричить, не плаче, не ричить. Вона мовчить...
Усюди розлітається невідома тиша і навкруг немає ні душі,
Вона мовчить.
Тихе дихання чути з грудей, тихий шепіт дерев, їх речей.
Рівний розмірений стукіт сердечний лунає по лісі луною,
Вона мовчить...
І летить її стук серця через ліс, а до неї підходить тиша.
Вона мовчить...
Широкі обійми тиша свої розкриває, крізь тіло тендітне проходить її, як дитину маленьку її сповиває.
Вона мовчить.
Ніщо її не потурбує, ніщо її не засмутить.
Вона мовчить.
І тиша глибше проникає, аж до кісток перетікає і всі турботи забирає лиш серце гулко стукотить.
Вона мовчить.
Й дивиться на світ Вона вже зовсім іншими очима без тягаря важкого за плечима.
Вона мовчить.
Ступає впевнено на тропи не віданих ніким доріг. І робить перші свої кроки в новий і невідомий світ.
Вона мовчить.
Подих вільний лунає з грудей. А в голові потік нових ідей.
Вона кричить.Кричить мовчанням.
Озвався їй гіллям ліс.
Заплющить очі чує шум коліс. Чує лиш Вона, як з нею розмавляє ліс.
Вона мовчить.
Коли розплющить очі знову, на світ погляне по- новому. Перед нею вже не ліс, і не дерева, а місто гамірне людське. І нема ні лісу, ані Тиші. Її виганяє підлий Шум. Він скрізь тримає свої сили, щоб Тишу підняти на глум. Шум і в людях, і в природі. Головний, бо він його простіш сприйняти. Але нащо? Пані Тиша за цим шумом ховається і навипередки з ним не змагається.
Вона мовчить.
І не озветься. Тиша лиш тому відкриється, хто крізь шум схоче подивитися. А поки що вона мовчить.
Й йде Вона відважна обрана крізь Шум і переляк непроханий і посміхається нескорена.
Вона мовчить. https://www.facebook.com/mariya.lepetan/?ref=aymt_homepage_panel