9 липня найбільші теле- та кіновиробники України об’єдналися в ініціативну групу #КіноКраїна, щоб створити дієву, самоокупну, конкурентноздатну галузь виробництва масового глядацького кіно і серіалів в Україні.
Мій практично тотальний песимізм щодо перспектив розвитку української культури (пов’язаний з темпами і якістю реформ) уперше дав тріщину. Може, я надто простодушно сприйняв почуте під час презентації Програми розвитку масового кіно і телесеріалів, вкупі з повідомленнями віце-прем’єр-міністра і міністра культури України В’ячеслава Кириленка та голови Держкіно Пилипа Іллєнка щодо законопроекту «Про державну підтримку кінематографії в Україні», одначе справді уперше у мене з’явилося відчуття: є певна, і вже не така мала, спільнота людей, які можуть (і хочуть!) здійснити зміни в сфері екранних мистецтв і технологій.
Це справді найважливіше: є люди, які вирішили зробити реальні зміни, які розуміють: подальше зволікання призведе до вже незворотних змін і тотальних програшів – не когось конкретно, а цілої України. А буде своє кіно – буде й своя Україна. Своя, а не позичена в сусідів, які милостиво дозволяли висвітлити і щось «хохляцьке». Як сказав продюсер Володимир Бородянський, завданням кіно є створення оптимістичного налаштування суспільства. А, окрім всього, оптимісти просто працюють краще, краще і ефективніше.
І – про роль держави. Під час презентації було продемонстровано: абсолютна більшість держав Європи підтримують (у різний спосіб, але підтримують) своє кіно. В тому числі телевізійне, телесеріальне. Було запропоновано, аби серіали виробляли в режимі «фіфті-фіфті»: половина телесеріальних бюджетів за продюсерами, інша половина – за державою. Бо ж за нинішнього падіння рекламного ринку по-іншому не вийде.
Володимир Бородянський, під завісу свого виступу, повідомив: він і кілька інших продюсерів готові завершити виробництво тих фільмових проектів, які не під силу Держкіно. За умови попереднього аудиту бюджету фільмів і так само аудиту відзнятого матеріалу. Цікаво, чи зголоситься хто на такий аудит з продюсерів тих стрічок?
Ризикую вже за місяць-другий самому собі показатися смішним зі своїм оптимізмом. Одначе поки що таке відчуття з’явилося, хочу поділитися ним. Так це рідко буває нині, що от, мало не радість. Поки що значною мірою віртуальна.
Мій практично тотальний песимізм щодо перспектив розвитку української культури (пов’язаний з темпами і якістю реформ) уперше дав тріщину. Може, я надто простодушно сприйняв почуте під час презентації Програми розвитку масового кіно і телесеріалів, вкупі з повідомленнями віце-прем’єр-міністра і міністра культури України В’ячеслава Кириленка та голови Держкіно Пилипа Іллєнка щодо законопроекту «Про державну підтримку кінематографії в Україні», одначе справді уперше у мене з’явилося відчуття: є певна, і вже не така мала, спільнота людей, які можуть (і хочуть!) здійснити зміни в сфері екранних мистецтв і технологій.
Це справді найважливіше: є люди, які вирішили зробити реальні зміни, які розуміють: подальше зволікання призведе до вже незворотних змін і тотальних програшів – не когось конкретно, а цілої України. А буде своє кіно – буде й своя Україна. Своя, а не позичена в сусідів, які милостиво дозволяли висвітлити і щось «хохляцьке». Як сказав продюсер Володимир Бородянський, завданням кіно є створення оптимістичного налаштування суспільства. А, окрім всього, оптимісти просто працюють краще, краще і ефективніше.
І – про роль держави. Під час презентації було продемонстровано: абсолютна більшість держав Європи підтримують (у різний спосіб, але підтримують) своє кіно. В тому числі телевізійне, телесеріальне. Було запропоновано, аби серіали виробляли в режимі «фіфті-фіфті»: половина телесеріальних бюджетів за продюсерами, інша половина – за державою. Бо ж за нинішнього падіння рекламного ринку по-іншому не вийде.
Володимир Бородянський, під завісу свого виступу, повідомив: він і кілька інших продюсерів готові завершити виробництво тих фільмових проектів, які не під силу Держкіно. За умови попереднього аудиту бюджету фільмів і так само аудиту відзнятого матеріалу. Цікаво, чи зголоситься хто на такий аудит з продюсерів тих стрічок?
Ризикую вже за місяць-другий самому собі показатися смішним зі своїм оптимізмом. Одначе поки що таке відчуття з’явилося, хочу поділитися ним. Так це рідко буває нині, що от, мало не радість. Поки що значною мірою віртуальна.