Вночі з 15 на 16 травня о 01:00 на телеканалі «1+1» у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО демонструється знаменитий вестерн Джона Стьорджеса «Сім самураїв», зафільмований за мотивами «Семи самураїв» Акіри Куросави.
Коли вести мову про мистецькі чесноти, то як не крути, а стрічка Стьорджеса, все ж поступається художній значимості «Семи самураїв» Куросави. Цьому фільмові, скажімо, на відміну від японського, бракує епічного звучання, бракує заглибленої філософічности у ставленні до відбитих на екрані життєвих, соціальних, екзистенційних ситуацій. Але, з іншого боку, тут проявилися найліпші чесноти правдивого голлівудського кіна: віртуозна режисерська майстерність, кінематографічна виразність, акторська харизматичність переплавили трагедійну японську самурайську історію на захопливу пригодницьку леґенду.
Цікаво, що «Чудова сімка», вестерн, попри високу критичну оцінку, коли вийшла на екрани 1960 року, не здобула аж такої популярности у Сполучених Штатах. Зате вона стала надпопулярною в Радянському Союзі і займає друге місце(!) за відвідуваністю серед усіх(!) закордонних фільмів у радянському кінопрокаті…
Разом із тим, що прикметно, 1962 року тодішній керівник СРСР Микита Хрущов у розмові з американськими журналістами стрічку міцно лаяв, посилаючись на думку радянської громадськости.
Він сказав буквально таке: «Я дивився «Чудову сімку». Артисти в ній чудово грають. Ми випустили її на екран і отримали за це багато докорів. В нашій пресі виступали педагоги. Було видрукувано критичну статтю під назвою «Двійка за сімку». У цій статті писалося, що кінофільм погано впливає на виховання молоді. Я згоден із педагогами. У вас, американців, скрізь і всюди йдуть такі фільми, де б’ють одне одного в обличчя, мучать, вбивають людей, у фільмах багато збоченого. У вас це вважається цікавим. У нас бо проповідування подібних явищ вважається шкідливим…».
Коли вести мову про мистецькі чесноти, то як не крути, а стрічка Стьорджеса, все ж поступається художній значимості «Семи самураїв» Куросави. Цьому фільмові, скажімо, на відміну від японського, бракує епічного звучання, бракує заглибленої філософічности у ставленні до відбитих на екрані життєвих, соціальних, екзистенційних ситуацій. Але, з іншого боку, тут проявилися найліпші чесноти правдивого голлівудського кіна: віртуозна режисерська майстерність, кінематографічна виразність, акторська харизматичність переплавили трагедійну японську самурайську історію на захопливу пригодницьку леґенду.
Цікаво, що «Чудова сімка», вестерн, попри високу критичну оцінку, коли вийшла на екрани 1960 року, не здобула аж такої популярности у Сполучених Штатах. Зате вона стала надпопулярною в Радянському Союзі і займає друге місце(!) за відвідуваністю серед усіх(!) закордонних фільмів у радянському кінопрокаті…
Разом із тим, що прикметно, 1962 року тодішній керівник СРСР Микита Хрущов у розмові з американськими журналістами стрічку міцно лаяв, посилаючись на думку радянської громадськости.
Він сказав буквально таке: «Я дивився «Чудову сімку». Артисти в ній чудово грають. Ми випустили її на екран і отримали за це багато докорів. В нашій пресі виступали педагоги. Було видрукувано критичну статтю під назвою «Двійка за сімку». У цій статті писалося, що кінофільм погано впливає на виховання молоді. Я згоден із педагогами. У вас, американців, скрізь і всюди йдуть такі фільми, де б’ють одне одного в обличчя, мучать, вбивають людей, у фільмах багато збоченого. У вас це вважається цікавим. У нас бо проповідування подібних явищ вважається шкідливим…».