Станіслав Цалик, письменник, історик, сценарист, matrix-info.com

Кірі Муратовій пощастило зняти фільм «Довгі проводи» завдяки карантину в Одесі 1970 року. Сценарій Наталії Рязанцевої – первісно називався «Вам у дорогу, на пам’ять» – потрапив до рук режисерки майже випадково на рік раніше.

На той час сценарій уже мав складну історію. Заявку на нього – 14 сторінок на друкарській машинці – Рязанцева принесла на “Мосфільм” ще навесні 1968-го. Творче об’єднання “Юність” вподобало сюжет сімейної драми: розлучена жінка на межі нервового зриву, її син-десятикласник, який бунтує й кидає школу з наміром їхати до батька в нове доросле життя, але зрештою залишається з матір’ю. Зі сценаристкою уклали договір, виплатили аванс.

Восени 1968-го Рязанцева принесла на студію сценарій. Загалом його схвалили, висунувши низку зауважень. Звичайна практика – перший варіант не ставав кінцевим майже ніколи. Лише третю версію затвердили остаточно й відправили в Держкіно СРСР. А там сценарій розгромили. “Ми вам не дозволимо протиставляти народ та інтелігенцію!” – гримів заступник голови Володимир Баскаков.

“Той перший раунд боротьби тривав ще рік – четвертий варіант, поправочки, ще поправочки”, – згадувала сценаристка в книзі “Не говори мамі”.

Був ще нюанс. Творче об’єднання “Юність” запропонувало ставити цей сценарій Володимиру Дьяченку, який дебютував 1962-го на Одеській кіностудії стрічкою “Ніколи”, але протягом наступних шести років нічого не зняв – Держкіно СРСР двічі забороняло вже розпочату роботу над стрічками сучасної тематики.

• Повністю статтю на СМ читайте в розділі ІСТОРІЯ тут >>>