Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info

Нещодавно світ облетіла новина: до Італії на військових літаках прибула російська гуманітарна місія. Зовні її мета цілком благородна – допомога в боротьбі зі пандемією коронавірусу, проте багато західних ЗМІ з тривогою відреагували на цю подію. У публікаціях йшлося про суто пропагандистський характер місії, завданням якої насамперед є створення приводу та аргументів для зняття чи послаблення санкцій, накладених на Росію після анексії Криму, інспірування та участі у війні на сході України.

Реакція італійців різнилася. Частина населення вітала російську колону, популярні колись співаки висловлювали захоплення й подяку, люди включали гімн Росії та вивішували російські прапори на будинках та балконах. Хоча, здається, така реакція не була аж надто масовою, російські ЗМІ миттю висвітлювали й тиражували її у своєму інформаційному просторі, що лише підтверджувало їхнє бажання досягти пропагандистського ефекту. Зрозуміло, що до населення Росії донесли заготовлені меседжі на кшталт: загниваючий Захід потерпає від пандемії, тож ми щиросердно простягнули руку братньої допомоги, навіть попри введені санкції; якщо здатні допомогти Італії – значить проблем із коронавірусом всередині країни нема.

Медійна “картинка” російської військової техніки, що просувається дорогами країни, яка є одним із найстаріших членів НАТО, мала посилити патріотизм та наповнити гордістю за батьківщину серця простих росіян, а також нажахати недругів. Розрахунок зрештою був майже безпрограшний. Значна частина італійців доволі доброзичливо ставиться до Росії – варто згадати бодай дружні стосунки колишнього прем’єра Італії Сільвіо Берлусконі та президента Росії Володимира Путіна чи прихильність лівих та правих італійських політиків, яких небезпідставно підозрювали в отриманні значних коштів від Кремля.

Однак не всі сприйняли введення місії настільки позитивно. Зокрема, видання La Stampa розкритикувало рішення італійського уряду дозволити прибуття російських військових, відкрито назвавши гуманітарну допомогу цілком непридатною. Міністерство оборони Росії не забарилося із погрозами на адресу італійських журналістів і вже звично звинуватило їх у русофобії.

Здається, що російська гуманітарна місія мала ще одну мету. На усіх військових машинах були наліпки із зображенням прапорів Росії та Італії і текстом англійською мовою – “Із Росії з любов’ю”. Це гасло – назва п’ятого роману Яна Флемінга із циклу про британського “суперагента 007” Джеймса Бонда, що вийшла у 1957-му, а також відповідної екранізації твору режисера Теренса Янга із Шоном Коннері у головній ролі (1963).

Перші книги про Джеймса Бонда Флемінг написав у розпал “холодної війни”. “Агент 007” уперше з’являється у романі “Казино «Рояль»” 1953 року. Флемінг створив образ нового героя, супершпигуна, який здатний протистояти ворогами Вільного Світу в будь-якій частині земної кулі.

У СРСР романи Флемінга та екранізації завжди викликали напади люті, про Бонда писали як про “жупел антикомунізму”, називали його “бездумним вбивцею та ґвалтівником”, навіть порівнювали із нацистським агентом Отто Скорцені. Радянські читачі та глядачі могли скласти уявлення про Джеймса Бонда виключно за цими критичними відгуками. Перша стрічка бондіани у радянському прокаті з’явилася вже в останні роки перебудови, а усі інші – з відкриттям відеосалонів. Тоді ж почали друкувати книжки. Одним із перших в українському перекладі з’явився роман “Із Росії з любов’ю”, який вийшов у часописі “Всесвіт”, а згодом і окремим виданням.

У романі “Із Росії з любов’ю” “агенту 007” протистоять радянські шпигуни, підпорядковані підрозділу держбезпеки СМЕРШ (скорочення від назви “Смерть шпигунам”). Їхня мета – вбити Джеймса Бонда та дискредитувати британську розвідку. Начальник СМЕРШу, генерал-полковник із промовистим прізвищем Грубозабойщиков так формулює засади політики СРСР: “…Ми тихо посуваємося вперед: революцію – в Марокко, озброєння – в Єгипет, масові заворушення – в Туреччині, страйки – в Англії, великі політичні завоювання – у Франції. В світі немає такого фронту, де б ми тишком-нишком не посувалися вперед”.

У фільмі “Із Росії з любов’ю” антикомуністичний запал роману значно зменшений (як і в усіх картинах бондіани). У стрічці “агенту 007” протистоять вбивці із міжнародного злочинного синдикату “Спектр”, серед яких і полковник СМЕРШу Роза Клебб, яка, однак, діє від імені організації, а не держави. Проте головне завдання негідників – знищити британського суперагента та пошити в дурні розвідку Її Величності – залишається незмінним.

Гасло російської місії “Із Росії з любов’ю” свідчить не про її гуманітарний характер. Ця фраза є радше саркастичним, навіть зловісним жартом російського керівництва та його піарників. Незважаючи на роки, які минули від виходу роману Флемінга та його екранізації, мета залишилася такою самою. Змінилася лише географія цілей спадкоємиці політики СРСР. Родзинкою є ще одна деталь – наприкінці роману радянські шпигуни таки зазнають поразки, але Джеймс Бонд гине від удару отруєного леза.

Отже, чому зараз знову потрібно робити спробу дискредитувати Джеймса Бонда? Відповідь на це питання лежить на поверхні, а саме у медійній складовій. Образ “агента 007” є усталеним символом західної масової культури, втіленням стилю та шику. Отже, до здогадів західних аналітиків про причини та мету “гуманітарної” російської місії варто додати ще й цю версію.

Проте повз увагу кремлівських піарників пройшли інші важливі чинники. Насправді романи Флемінга, попри певну популярність у Британії, не були шедеврами літератури, а всесвітньовідомими стали саме завдяки західному кінематографу. Про це, зокрема, написав російський дослідник С. Осипов у своїй розвідці “Меняющаяся Россия и меняющаяся бондиана: страна и люди в зеркале медийной франшизы (1962-2015 гг.)”. Він також констатує, що за всі роки існування СРСР не спромігся створити франшизу у царині масової культури, яка могла б конкурувати із західними зразками.

Попри тимчасовий ефект від акції, кремлівські піарники зрештою однаково програли. Оскільки вони не можуть запропонувати нових ідей, що стали б популярними у світі, то мавпують уже випробувані західні концепції та образи. Усе так само, як і за часів СРСР. Насправді немає кращих творців русофобії, ніж кремлівські піарники.

Джеймс Бонд давно перетворився на загальнокультурне явище, що пережило свого автора. Про “агента 007” регулярно знімають стрічки, змінюючи, однак, виконавців головної ролі. Новий фільм бондіани мав вийти й цьогоріч, однак його прем’єру перенесли через коронавірус. Та стрічка таки з’явиться на екранах, і ми знову будемо захоплено стежити за пригодами “007”, знаючи, що із усіх халеп та випробувань суперагент вийде переможцем.