Жінка_сценарій.docxСценарій ігрового короткометражного фільму
ЛОҐЛАЙН
Він усамітнюється, але ж знову втрачає спокій – об’єктом його уваги стає вона – ЖІНКА: настільки суттєвою є перепона, що не об’єднує їх?
Жанр: драма
Хронометраж: 8 хв.
Коментарі
Федоре, щось на себе намовляєш вже...
Вцілому сценарій не поганий, тим паче, якщо назву таки писати з трьома крапками. Може не такий вже й глибокий, як того, знову ж таки - можливо, комусь би хотілося.
Головне ж тут в іншому - головне в обраній темі. В темі, яка через оту назву розкрилася. Й її б не погано було розробити та поглибити, тим паче, що хисту авторові вистачає. Це ото що я писав - є певний рівень абстракції, й отой рівень абстракції тим чи іншим чином вбирає в себе певну низку... ну тут можливо говорити - образів, якщо вести мову про мистецьке освоєння дійсності. Й рівень обрано доволі таки високий, а як на мене, так ще й не освоєний в нашому кінематографі саме з такого кута зору. Й звідси - якщо розуміти тему як певну форму, то й наповнення цієї форми має відбуватися відповідним та до неї принагідним змістом, який би їй відповідав. (Про це якось вже на сторінках СМ вів й Юрій Сорока). Ось власне й про підтягування змісту до назви я й вів в попередньому коментарі. Бо було б не погано поставити перед героїнею дилему дещо глибшого кштибу й візуалізувати її з нею взаємини саме як жінки, саме так, щоб усім було зрозуміло, що ось воно, суто жіночє реагування й так могла вчинити лише жінка... мені чомусь тут пригадується Вероніка з широко відомого фільма Калатозова. Напевно б й в сценарії, де назва пишеться великими літерами й без крапок образ героїні має бути не менш потужним.
Юліє, дякую за увагу до мого героя. Не знаю, чи повернуся до нього – я навмисне уникав якихось подробиць його минулого, очевидно спирався на Евтушенкове:
«А если кто-то незаметно жил
и с этой незаметностью дружил,
он интересен был среди людей
самой неинтересностью своей».
(Е.Евтушенко «Людей неинтересных в мире нет»)
Якщо Ви хочете залишити головного героя, то можливо потрібно зробити його більш "живим", чи що... Щоб якось його ідентифікувати, співпереживати йому. Доля ЖІНКИ (її життя, будні) більш-менш зрозуміле, доля її чоловіка (його минуле і теперішнє) теж, а щодо минулого і сьгодення головного героя, крім його хворобливого зацікавлення? Що там? Він лише читає монологи і має за головну мету ЖІНКУ, це все, що його позначає. Мені здається, що цього замало.
О, Юліє, щиро вдячний - вже маємо опонента й від прекрасної половини)))
Так, звичайно, коли пройшлися, звіряючи сценарій за логлайном, то виявились недоліки (по композиції наче б то все нормально, а ось із викладом ідеї є розбіжності) відтак, як змінюються герої не зовсім зрозуміло… В першому коментарі Геннадій теж близько підійшов до цього, наголошуючи про можливий розвиток двох історій: були б це просто блудні походеньки героя «з осічкою» – це був би вже варіант комедії… Копіюючи ЖІНКУ за матеріалом новели – це вийшла б вже драма… Отже, синтез, як такий не відбувся, до всього ж, логлайн навів сумніви щодо назви… Виходить, що ЖІНКА (з великої літери) – надто гучно… А ось ЖІНКА(із трьома крапками) – цілком можливо… Так що варіантів, можна сказати, достатньо… Але коли повернуся саме до цієї ЖІНКИ не знаю, бо ж в плані закінчити КОХАННЯ УЛЯНИ у повному метрі, де є розмах продовжити тему та дати можливість проявитись героям значно глибше у тій драматичній, навіть трагічній історії.
Юліє, приємно, що цікавить не лише лінія жінки, а й лінія чоловіка… Бо ж я ото був трішки здивований, що хто-хто, а ЧОЛОВІКИ не зрозуміли, зовсім не сприйняли мого героя))) А виявляється, секрет може бути у групі крові…(стосується лише чоловіків - у кого перша - той, виходить, і розуміє мого героя-блудника) Таке ось недавнє відкриття від товаришів «учьоних», кому цікаво – можна ознайомитись тут:
http://udoktora.net/
Прочитала ЖІНКУ.
Хочеться написати про свої враження.
Мені здається, що головною героїнею все ж таки повинна бути саме ЖІНКА. Мені не вистачило душевної глибини героїні.
Чесно кажучи, в мене симпатію викликав лише чоловік, а не хтива парочка.
Можливо потрібно було б все показати очами саме ЖІНКИ, що вона має таку складну долю, але все ж таки залишається ЖІНКОЮ.
І ще таке питання до автора.
А як саме змінилися герої? Мені хочеться більш динамічного завершення.
Але це тільки мої думки:)
Василю,досить повчально…))) Дякую за виявлену увагу… Що вдієш, мушу не лише тримати удар а й гідно захищати свою річ, для цього в мене є помічник – логлайн - він власне і оприлюднений для того щоби режисер, продюсер чи будь хто інший був у темі (потрібно те йому чи ні) а сценарист зайвими абзацами не переймався, доводячи переконливість того чи іншого дійства… Відтак, маємо гарну нагоду продемонструвати розгортання сценрію за логлайном:
«Він усамітнюється, але ж знову втрачає спокій, об’єктом його уваги стає вона – ЖІНКА: настільки суттєвою є перепона, що не об’єднує їх?»
Аналізуємо ці 20 слів, чи є тут якась історія… Так, є герой, хоче змінити щось, усамітнюється, але ж знову - жінка… Отже, кохання… Не можуть чомусь об’єднатися, є перепона… Яка? Зацікавлює, треба читати…
Тоді вперед за автором, чисто по тексту…
Бачимо, що з перших рядків у героя все йде від серця - не просто так, про що й засвідчують його відверті, сказати не нудні, змістовні монологи з-за кадру…
Не виключено, що герой десь уже жінку – об’єкт своєї уваги вже бачив (нехай звіддалік) і не раз – то чому б не дивитися мрійливо на її вікно, очікувати нагоди зустрітися (надихнутися!)- навіть поспостерігати за нею в бінокль – не з намірами ж ґвалтівника, ніхто ж не забороняє…)))
Він довідується про трагедію з її чоловіком. Ймовірно що співчуває( залишає задумливо гойдалку на розвагу хлопчакам)
Він думає про неї все частіше…
ФЛЕШБЕК: зима, миттєва зустріч і погляд… (погляд іноді блискавично вражає і значить більше ніж слово… «А втім ми уже бачились – один лише раз…» - сказано не з нудьги, а з наголосом про значущість тієї сцени-зустрічі(і вона з кіношних вимог доречна й прописана добре) Відтак, опісля тієї зустрічі стається вже щось важливіше: ВІН уловлює в тому погляді і надію, і неоднозначне ставлення ЇЇ до себе (вона, звісно ж щось чула, щось знає про дачника-відлюдника – таки ж сусіди через пустир…)
Далі герой не витримує: ВІН хоче бачити ЇЇ, ВІН зважується, ВІН йде… Отже, ним керує ВЕЛИКЕ ПОЧУТТЯ – ніде ж навіть словом не мовлено про якісь чисто сексуальні наміри…
ВИМУШЕНИЙ ВІДСТУП ПО ТЕМІ:
матеріал для сценарію взято з новели, котра писалась свого часу на конкурс малої прози з дуже обмеженою формою за кількістю знаків. Тоді я взяв і написав ЖІНКУ – одним реченням, на двох сторінках, чим й донині пишаюся… Незважаючи на обмеженість текстового формату, в новелі все ж було мовлено, про що саме розмовляли герої…
І була в новелі така кінцівка: «…він озирнувсь від воріт, вона й справді доганяла його, вона спинилася; знічено, винувато щоби сказати те головніше, таки суттєво найголовніше - для неї, по паузі мовила: „Вибач, але ж, він є... Він мій чоловік...”
Тепер повертаємось до сценарію. Не знаю чому, але така лобова кінцівка видалася мені не цікавою… Я подумав, що жінка таки жива людина, не позбавлена права на своє приватне життя… Я подумав, чому б не розвинути цю лінію глибше, адже вона таки драматична:питання кохання і сексу завжди стоять поруч… До всього ж, герої цікавіші тоді, коли не позбавлені якихось недоліків… А світ же не без гріха – маємо реалії сьогодення... Здається, Чехов писав:«Життя треба показувати таким, яким воно є, але так, щоби читач відчував, яким воно повинно бути…»
Тепер ближче до сценарних подій.
Так, я відправив свою героїню перевдягатися, що може це означити?
а)це такий собі поворот-гачечок для глядача…
б)вона навідувалась поглянути, як почувається чоловік – заодно відлучалася в своїх чисто інтимно жіночих справах…
в)вона таки й справді була налаштована на щось більше…
г)їй просто забажалося вдягнути гарну сукню…
д) це була прелюдія до можливих майбутніх стосунків, прагнення показати яка в неї гарна фігура…
і т. д. – чи варто усе це прояснювати в короткому метрі?
Я трохи забіг наперед… Вирізано сцену діалогів і геть все спілкування… Не про пляшку, звичайно ж, мова була … Та й навіть, коли б про високе мистецтво чи бруд у політиці – на суть це не вплинуло б… Вона його не прогнала – вона його сприйняла( і, гадаю, що автор уміло минув весь непотріб, підвів героїв до тої риски, де наче б то вони уже не чужі,де начебто очікується вже щось статися… Але ж… Заключна частина логлайну: є перепона…
Вона перевдягнулася, так… Але ж ота раптова ніяковість… Німотні паузи… Мовчання… Це все у сценах щось значить… (А Генадій все звів до млявості, до примітивного анекдоту з лузанням насіння, а Василь з заповзяттям запеклого мораліста поліз на трибуну…)))
ЗАКЛЮЧНА КАРТИНКА:
ВІН і ВОНА розгублені…Вона першою зрозуміла: при живому чоловікові, за таких обставин, нічого бути не може…
ВІН… Змінює своє ставлення до жінки, змінюється також, бо ж ні до чого уже не прагне, відчуває теж тяжіння обставин – аби був чоловік здоровим та був ризик нарватися на міцні кулаки, то певно йому було би таки значно легше…
З такими роздумами, можливо й пішов герой собі в ніч…
І певно ж, що знайдуться чоловіки, котрі навіть поспівчувають… Напевно ті, в кого перша група крові…)))
ПІДСУМОК:
Загалом, чомусь думалось, що марную час… А пройшовшись отак іще раз за подіями та героями, слід таки визнати, що знаходяться місця, котрі потребують прояснення та підсилення…
Відтак, ще раз вдячний Геннадію та Василеві за випущені стріли)))
Кажеш вони не чужі.То це ж не я придумав, а ти: "А втім, ми вже бачились - один лише раз…" Один раз жінка бачила чоловіка і то віддалік, і вже п'є з ним. Ти й діалог між ними випустив, бо про що ж можна було говорити двом незнайомим людям у цій ситуації? Хіба що так: - Я весь час спостерігаю за вами в бінокль, а бачив всього один раз, то оце прийшов познайомитися. Ось квіти і пляшка, давай за знайомство. А вона (якщо з великої літери жінка) відказує: - З якого це дива, я з вами пити буду, чоловіче? Ідіть собі своєю дорогою.
А якщо не з великої літери, то кине злодійкувато погляд на вікно, чи не бачить інвалід-чоловік, і усміхнувшись хтиво, мовить тихо: - Ходімо он до альтаночки, щоб чоловік не бачив.
А вона в тебе, Федоре, саме так і сказала. Ти, може, й хотів зробити з неї ЖІНКУ, але вона тебе не послухалась...
Василю, всі події - в глухому селі, де всі про кожного усе знають, тож він для неї не чужий і вона для нього також(будучи іще й Музою!)
Невідомо, що герой сказав, увійшовши до оселі…
Я навмисне випустив епізод їхнього спілкування, а воно гадаю було цікавим і достатнім (іноді ж бо буває кількох годин вистачає, щоби бездумно пірнути кудись з головою…)Відтак, перевдягання було і вмотивованим, і провокативним…
Власне, драма якраз у тому, що ЖІНКА - жива істота і нею так чи інакше керує природній інстинкт (тим паче, при чоловікові інвалідові)
Федоре, перечитав ЖІНКУ. А й справді - нащо вона перевдягалася? Складається враження, що, тобі просто треба було, щоб вона зайшла до чоловіка і поговорила з ним, а придумати причини, крім перевдягнутися, автор не міг. Чи може вона хотіла таки звабити його? То нащо тоді: "Він же є". Не вмотивовані вчинки твоєї героїні. Я не можу, наприклад, уявити ситуації, коли до жінки (заміжньої, нехай навіть за інвалідом) у двір заходить з пляшкою геть незнайомий чоловік і каже:"Давай вип'ємо!", а жінка каже: "Давай!". Не вірю! Якби це була любов його юності - повірив би. І драматургія була б сильніша, і мотивація була б, як у нього так і в неї.
Так, Федоре, будемо сподіватись)
Зі святом, вже вочевидь минулим!
Геннадію, я готовий розбиратись по темі, але ж у даній історії – це марна справа. Скажу важливіше:я лише порадів би, аби хтось на восьми сторінках виклав подібну історію з чіткішою мотивацією та зрозумілим внутрішнім конфліктом обох персонажів.
Не знаю, що тут можна іще пояснювати? Мотивація вчинку героїні цілком зрозуміла - вона двічі наголосила:він є… Тобто, при живому чоловікові «кіна не буде» - для неї це аморально… Щодо того, що ВІН прийшов із шампанським і наче б то з намірами її «підпоїти»: не було б цього (таки вміло прихованого чисто сексуального потягу -сталося би щось надто швидко) – не зростала б в очах і ЖІНКА, щоби називати її з великої літери… Відтак, герой, певно ж, що змінюється - жінка стає для нього на порядок вищою…
А відносно того, що вона там перевдягалася з незрозумілих мотивів – то все гра на публіку…(я можу назвати на те ще дві-три причини, а жіноцтво – безсумнівно, що й більше…)
ЖІНКА – це завжди загадка й непередбаченість… Будемо сподіватись, що хтось нас розсудить та відгукнеться в коментарях з прекрасної половини)))
Та я ж що, я ж нічо))
Бо інтеллект то поняття таке... хиткувате... й звичайно вибір партнера для спілкування (вірніше для шлюбу) згідно з інтелектуальною подобою один до одного відбувається (вчені якось давно вже то довели, тіко шо грамотними словами записали), так що абстрагуватися від антуражу та характерів й історії все ж подібними за фабулою будуть... ну тіко шо у даній слів між ними більше сказано...
Я ж про те й веду, що якщо вона таки головний герой, а назва таки пишиться великими літерами, то чого б не випробувати її не шампанським з перспективою сумнівної насолоди, а чимось поглибшим... чимось таким, що не пульсувало б з її жіночого начала (читай - інстинктивного), а натомість більш тотально зачіпало її жіноче єство... бо напевно жінку жінкою робить не лише наявність у неї цицьок та інших статевих ознак... а чи ні?
Чи я таки знову щось не второпав? Й може варто тицьнути носом в те місце, де я пропустив якийсь важливий поворот в мотиваціїї її поведінки?;)
Геннадію, стосовно анекдоту, де інтелект героїв вимірюється лушпинням злузаного насіння – це однозначно не про моїх героїв. Ігор не є головним героєм, в ньому живе, спрацьовує, пульсує чоловіче начало (і його можна зрозуміти) можливо, що й виправдати - то вже його «метода», з квітами чи шампанським іти на побачення…
Кіноновела ж бо - так і називається «Жінка» (не тьотя Мотя, не просто сусідка) а ЖІНКА з великої літери, і вона такою лишається у фіналі, прошу до уважнішого прочитання.
Федоре, маю надію, що дозволиш один старий, дещо "пошлуватий" анекдот, адже він влучно окреслює фабулу сценарію...
"Вечір, зорі, місяць, пара на лавці... сидять, мовчать, лузають насіння... 22 година - мовчать, лузають насіння... Вона: тоя вже піду, Він: та посидь ще трохи... 23 година - мовчать, лузають...Вона: тоя вже піду, Він: та посидь ще трохи.. північ - мовчать, Вона: тоя вже піду, Він: ну то йди. Вона йде.. Через деякий час, Він: опять не дала..."
Напевно назва зобов'язує...
Загалом склалося дві можливих інтерпрітації...у залежності від того, хто головний герой...
Перша - головний герой Ігор: а на рахунок жанру - це такий жарт? бо якось не назвеш це драмою, це може бути своєрідним фарсом з помякшеними тонами, чи просто легкою посмішкою... бо образ створеної в сценарії жінки... ну це... як там у класика російської літератури "и такую едва одурманишь, и не хочешь пойти, да пойдешь..." створена жінка це ж щось величне.. ідеальне... її завойовувати треба, за неї й для неї країни завойвувати треба... космічні простори освоювати... адже сценарій називається не власним ім'ям, там - Аня, Соня, Марина, не - баба, тьотка, сусідка в решті решт... а ЖІНКА... це ж майже те саме що "Мати" М.Горького тільки у іншій площині...а він до неї з шампанським та горілкою... комедія та й годі... а потім ще й образився та поїхав... дивак.
Варіант два - головний герой Ілона: питань стосовно жанру не виникає.... адже образ добре розкритий... й напевно тому образу легко співчувати... співчувати її ситуації... але ж знову таки - оте шампанське... ну хіба то гідне такої жінки випробування? треба ж було щось посерйозніше та помаштабніше... аби вибір її моральний більш тотально чіпляв її єство та транслював його в дії доступні погляду глядача... адже ж вона жінка... воно ж для чоловіка як (на цьому рівні абстрагування звичайно) - спокусив жінку - вважай, що завоював світ... а вийшло що - підпоїв жінку, але й неправдою світ не зміг привласнити... якось мляво, як для такої назви...
Хоча може я чогось не второпав й це просто такий собі легкий анекдот, а я його занадто серйозно сприйняв?
Геннадію, дякую за поверненння до моєї "Жінки", бачення її вже дещо під іншим кутом, може й повернуся до неї. не знаю.
А логлайн - таки гарна штука)))
Написав Федір Янько, 08:26 14.09.2013