Мир душі твоїй, Богдане_сценарій 3.rtfСценарій ігрового короткометражного фільму
Жанрові ознаки: Сюрреалістична трагікомедія
- Перший варіант сценарію МИР ДУШІ ТВОЇЙ, БОГДАНЕ!
- Другий варіант сценарію як складова сценарію повнометражного фільму СНИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Коментарі
Юрію, дякую. Так, звичайно ж - будемо працювати. Не проти, коли перспективнішим в плані сучасного кіно стане Генадій. Молоді, енергійніші, їм все під силу. А гостра критика на початку, гадаю таки пішла на користь - усіх змобілізувала до пошуку варіантів виразнішого викладу кіношної форми. Отож, вже далі Геннадію є над чим працювати.
Федоре, мене зворушив Ваш лист до мене через адресу цього сценарію.
Лист серйозний, глибокий.Так, було, не пам’ятаю вже подробиць, скоріше за все якась Ваша думка видалась мені спорідненою з комуняцькою.
Сподіваюсь, Ви не сильно образились, а мені ж приємно, що я помилився, і здається ми вже загалом порозумілись через значну єдність поглядів на деякі сценарії..
Висловлюючись фігурально, не хотілось, щоб виявилось, що мені жалкіше Вашого безневинного діда, що згинув такою жахливою смертю.
Готовий підтримати, як можу, цей Ваш проект про масові розстріли у тюрмах в перші дні війни, до того ж я цим трохи цікавився, бо вважаю це дуже актуальною темою.
Всі ми в цей час мусимо бути істориками.
Про те, що Україна очищається від людей для якогось іншого заселення для сільських дядьків не новина. Знайдіть у селі не залитого горілкою чоловіка, і він вам все розкаже, в подробицях, зокрема, й з якого регіону буде сюди заселення. .Що цікаво, цього вже не знають у місті, не кажучи про Кабмін, ВР.
Тож «план Даллеса» очевидний, але чомусь знають про нього переважно по селах і містечках, можливо там видніше.
Я також за «перший не шароварний (україномовний сучасний!!!) повнометражний фільм!»
Можливо, ось Геннадій буде до нього причетний…
А якщо Ви швидко напишете про «масові розстріли у тюрмах в перші дні війни», то цілком можливо що й це будете Ви.
І ще згадався випадок, коли в житті більше мистецтва, ніж у деяких творах.
От які на вигляд можуть бути герої (що необов’язково сильні і накачані), - якщо Ви дивились телевізійні репортажі про затримання останньої української «терористки» Лізи Жарікової, - країна вмирала зі сміху – і певний кіношний ефект справляла саме тендітність і беззахисність нашої новоявленої Засуліч.
Геннадію, дякую, що з’явився, не маєш образ на критику, а то воно якось… мовчання сприймалося, як відхід, а відтак я теж вже хотів не озиватись, податись «в монахи», засісти зрештою за свій повний метр (мабуть таки так і зроблю) бо ж читати та коментувати твори авторів, справді невдячна то справа (повсякчас дивуюсь, чому в обговоренні не чути голосу молодшого покоління, адже у них за плечима є майстер – класи, тож певно і є що сказати…)))
Щодо мого ТЕРЕШКА-ШАНТАЖИСТА, то це не та вершина, на котрій варто довго спинятись – про логлайн там було вже мовлено, я сам ще не зупинився на остаточному варіанті та й немає такої потреби, скоро може подам дві короткометражки, одна із них є проблемною, тож там й буде про що поговорити…
Щодо сценарію…
З попередньою критикою, моїми вимогами щодо форми, певно і Ви пане Юрію не може не погодитись: з Вашою допомогою вже наближено до можливих виразніших варіантів подачі, в тім числі і зав’язки (поради щодо зайвості патетичних установок та необхідності контрасту тут цілком слушні) Історію, безсумнівно веде виразний конфлікт… Я наголошував на необхідності мати сильного антагоніста, але аж ніяк не мав на увазі бачити його десь із транспарантом під пам’ятником, він може бути поряд… Ну, приміром ось так…
Перша сцена:
Хлопці щось заповзято майструють-мудрують (перший - ІДЕЙНИЙ, другий – ТОЙ, ЩО ВАГАЄТЬСЯ…)
ТОЙ ЩО ІДЕЙНИЙ
Ох-х і бабахне ж! Ох і буде галасу…
ТОЙ ЩО ВАГАЄТЬСЯ
Та щось воно наче уже - аж стрьомно…
ІДЕЙНИЙ
(про своє високе, ідейне щось каже)
ТОЙ ЩО ВАГАЄТЬСЯ
Так, то воно так… А хлопцям за теє, он знаєш скіко дали?
Йдуть вулицею, продовжують.
Ідейний – на хвилі ідейній, знову про щось…
ТОЙ ЩО ВАГАЄТЬСЯ
(запально)
А взяти шведський соціалізм! Таки ж прогресує!
Рішуче крокують далі.
ТОЙ ЩО ВАГАЄТЬСЯ
Ну, не все ж так погано було! Безкоштовне навчання, медицина, а нині? На кожне рило хабара подавай!
Йдуть далі…
Ну, ось, приблизно так, якщо влаштовує, можна повести, зацікавити непідготовленого для видовищ глядача.
Ага… Ще є спортзал, як каталізатор…
Ні, не годиться… Спортзал, це уже як дія на щось, мобілізація, підготовка до чогось більш значущого… Отже, назад, шукати каталізатор, хоча для короткометражки не так це й суттєво… Попередня бійка з явною перемогою не підходить (шкода гарно прописаної сцени, але доведеться жертвувати – з поглядом на важливість цієї сцени у нас з паном Юрієм думки стовідсотково співпадають…
Але ж, стоп… Є варіант… Он зухвало перед самим спортзалом мажори щось витворяють… Швидко хвости в іномарку ховають…
ІДЕЙНОГО це аж пересмикує, він рвучко рветься вперед…Запізно… Він розгублено, з досадою стоїть, пристрасно каже щось стосовно своєї ідеї - ось з-за таких, мовляв…
Спортзал, тренування…
Є тренування, має бути десь й мордобій – добре б по темі, не випадковий… (Ех, знову б в Одесу!!! Там є охоронці, відтак є м’язи де розім’яти…) Але ж – зовсім інша ідея… Мусимо слідувати за своєю ідеєю…
Але ж далі - я вже не йду… Не моя тема, із принципу… Може колись щось й поясню, в мемуарах, якщо ця тема через якийсь десяток років ще актуальною буде…
Пане Юрію, не можу оминути Вас увагою, бо воно теж, якось…Сказати, муляє, а мусимо таки поважати опонента… Мені сподобалося викладене раніше судження щодо того, що Ви безпомилково за авторським сценарієм можете сказати не лише в якому зубі у автора карієс, а й про батьків автора…Я виклав більше: навіть деякі свої погляди… Мушу однак завважити, що стосовно моєї скромної особи Ви таки помилилися… В лавах КПУ чи КПРС я ніколи не був, більше того мав певні конфлікти з владою, але ж ніхто мене не звільняв, як це вміло (при багатопартійній системі!!!) щас робиться «своєю методою»… Додам, що не був я з часів перебудови ні в жодній із партій, чим зараз й пишаюся, маючи свою точку зору на реалії дня сьогоднішнього…
Розумію Вас, як історика, Ви певно сприйняли мою репліку про минуле, як ігнорування славної минувшини, як такої… Ради Бога… Мого діда репресовано і швидко розстріляно за прикрих обставин при відступі в перші місяці сорок першого року… І звичайно ж, що я іще повернуся до цієї теми не лише у якихось роздумах-мемуарах а й в сценарному викладі… Але на часі хвилює інше, над країною немов кружляє який ПЛАН ДАЛЛЕСА з нахилом до руйнації - поки ми оце чубаримося та розбираємо теми (немов би хто підкидає) от аби колись, от аби Україна не під того пана лягла, то виходить, як у тій байці: ворон «кар-р, кар-р» - сир падає, а караван – кудись іде та іде…
Отож, я не хотів би, щоби Україна сприймалася шароварною. Я хотів би щоби за роки незалежності, зрештою сталась подія: перший не шароварний (україномовний сучасний!!!) повнометражний фільм! А тому я за сьогоднішнє, за сучасне кіно.
А розберемося в дні нашому то вже немає й проблем - можна залізати на піч, гортати сторінки історії та оповідати онукам про цей довгий шлях тернистий…
З надією на порозуміння.
Всім добра)))
Очевидно, п.Геннадію, Ви маєте рацію!
В сценарній справі найважче, і чому неможливо навчитися, це вибір теми.
Ви цим володієте досконало!
А техніка прийде, або навчить Айзенштайн!
Я так зрозумів, що варто вирізати з фільму оті напливи-завивання-роздвоєн
ня й в принципі ефект неочікуваності буде забеспечено?
Щодо сцени сутички: ну окрім всього нижчезазначеного, також показує, що впринципі вони вміють та можуть діяти спільно, але всеодно, цього не достатньо для того, щоб об'єднати свої зусиля у плані підриву. Потрібно ще щось, що власне вже в наступній сцені й відбувається...
Втім дякую ще раз за коментарі... протрезвляє від творчєского упоєнія:)
Для ілюстрації моїх украй суб’єктивних думок на базі заскорузлої радянської кіношколи: сцена сутички з пацанами також необов’язкова, бо мало що пояснює у філософії твору. Ну, герої рішучі, такий собі загальник. Не секрет, що люди, здатні на вчинки, часто такими й бувають. Вам же навіщось здався цей штрих… Виглядає трохи притягнутим за вуха. Хіба він принциповий у цьому сценарії, тобто цій драмат. ситуації? Для мене, ні. Могли на їх місці бути менш рішучі і менш накачані, чи в кого нема пістолєта? Цілком. Що він додає чи проясняє? Що хлопці у нас правільні, аж плакатні.
Але варто іноді опускатись і до простої кіношної філософії.
При всіх вадах все-таки маємо: один хлопець вирішив діяти інакше, як до цього часу все українство, влетів в халепу (інакшість же!), а його ціною квартири рятує друг. Симпатично.
Але для втілення цієї думки потрібно значно менше засобів, чим Ви тут задіяли.
У цих мислєформах це класичний короткий метр.
Звичайно, хотілося б знати, звідки він, герой, такий розумний узявся. На жаль, на це питання Ви відповіді не даєте. Теж непогано.
Варто пам’ятати, що за характером подій все це не нове, таке траплялось і у царські часи, - якщо б герой, як варіант, пішов не в спортзал, а у бібліотеку. І як варіант, по ходу дії, зрештою, трохи прояснив нам історію питання.
Геннадію, оскільки сценарій практично готовий, а ми давно спілкуємось, перейду до «подальшої критики».
Кіно є філософствування в формах життя плюс вік, коли ти його дивишся. Вибачте за такий початок, (визначення власне), фактор віку тут для вичерпності.
Нас тут більше цікавитиме те, що основною формою того кіношного життя є, скажімо так, драматична ситуація, що має свої органічні закони розвитку, (а не абстрактні ідеї, установки, завдання, які Ви іноді так щедро залучаєте) і чому потрібно знайти відповідну форму.
Отже, тут є вади композиційні, ну і вони помітні насамперед (форма-зміст!) з отими діалогами.
Слід пам’ятати, що усьо мистецтво будується або в унісон, або на контрасті. Третього не дано.
Тож або:
1.Діалоги, розмови героїв мають бути настільки відповідними, що їх дія-підрив виглядала б як певне продовження розмов. Але тоді розмови мають бути виразні, концептуальні і пристрасні, можливо, подібно, як у статтях Донцова, тільки з урахуванням вже наших реалій….
Якщо ж цього не можна досягти, що зрозуміло, лишається… друге, контраст. Все.
2.Один з варіантів цього другого:
Ми до останнього не знаємо:
А) що вони взагалі щось планують,
В ) або глядач якимось чином дізнається, що ЩОСЬ планують,
Але в обох випадках для нас цей підрив, принаймні попервах, має бути «однозначно» несподіванкою.
А от що вони будуть робити-говорити-натякати ПЕРЕД ЦИМ (що мною критикувалось) і є те «святе іскуство»(Т.Шевченко), заради чого люди й стають митцями. Словом, розкішну Ви створили диспозицію!
Тож форма! Ви часто йдете не від змісту, не шукаєте йому єдино можливу форму, що, на мою думку є найцікавіше в мистецтві, а накидуєте матеріалу установки, приносите ззовні ідеї, а треба вглядатись в матеріал. У Вас є феноменальний смак, чуття, бачення…
Довженко також був свободєн від форми (приблизно, як Ви), а Ейзік – мабуть, від змісту, в нього одна захмарна форма! Хоча все розумів, і міг навчити…
Прикметно, що ми з вами здається вже говорили про форму, і про 4-ий том С. Ейзенштейна «Неравнодушная природа».
Водночас, повторюю, сценарій класний і практично готовий!
Пане Юрію, й Вам дякую за коментар.
Наскільки я зрозумів, основна вада - сторюється враження, що історія не має початку, бо якщо її почати можливо звідкіля завгодно, то це безумовно проблема.
Коли писав третій варіант, то прагнув таки зробити задум більш зрозумілим. Саме тому й додав оту першу сцену з мельканням кадрів. Аби більш наявно дати глядачу зрозуміти, про що має бути фільм. Й саме тому там вибрана дорога, ну власне як виразник шляху й певна низка ідей (ідеалів), що зазвичай на тій дорозі-шляху трапляються, мали показати, що фільм про співіснування різноманніття в одному. Оті перебивки, де показана підготовка, вже мали працювати на візуалізацію зав'язки, коли зрозуміло, що щось підготовлюється, але що саме - розкривається в наступному епізоді. Власне отому епізоді не то сну, не то оповіді про сон.
Наступна сцена - показати, що герої не балачки балакають, а дійсно щиро вірять в те, у що власне вони вірять (звичайно, що кожен по своєму вірить й цю відмінність теж треба показати). Також в її рамках треба було зреалізувати розвиток зав'язаного раніше, тобто продовжити розвиток лінії: сцена підготовки - мотив підготовки - перепони підготовки.
Функціонал наступної сцени з "хуліганами": завершити нічим (тобто перепона не подолана) спір між героями, який міг би продовжуватися теоретично нескінченно; показати, що в принципі, радикалізм вчинків, вольова дія та знаряддя реалізації своєї волі (власне зброя) для них зовсім не чужі (аби таки комедійна складова була послаблена).
Далі сцена в спортзалі, власне каталізатор, коли всі перепони подолано й залишається лише діяти.
Підготовка дії в процесі якої відкриваються додаткові фактори мотивації, які власне й забезпечать розвиток розв'язки.
Власне дія.
Ну й так далі.
Ось така композиція мені бачилася.
Якщо все ж таки всеодно ще досить невизначено все та незрозуміло, то напевно треба працювати далі. Я звичайно більш схильний до трагедійного варіанту розвитку, а ніж до безневинної забави. Але то вже таке.
Власне в першому варіанті сценарію мені просто праглося підірвати пам'ятник, бо то красиво б у кадрі виглядало. Але вже при подальшому обдумувані, викликаному якраз таки в першу чергу обговоренням на СМ сценарію, заставило більш ретельно заглиблюватися в написане, ось так й прийшло розуміння, про що саме таки історія була написана.
Так що ще раз дякую за коментаря та сподіваюсь на подальшу критику, адже як то кажуть - досконалості немає меж. :)
Дякую за коментарі та одразу перепрошую за зволікання з відповіддю. Адже щось таке з часом коїться що його наразі не вистачає. Може прийде зима та буде його вдосталь, але то вже таке.
Федоре, також дякую Вам за Ваше "по блату". Їй-богу - приємно.
Стосовно логлайну - вірю, що таки знайдеться колись час й ми з Вами змістовно поговоримо про наповнення цього поняття. Вже давно хочу написати коментаря на Вашого "Терешко-шантажист", де це як ніде актуально вписується у підняту Вами же ж проблему логлайну... але одвічна біда з часом...
Стосовно логлайну до цього конкретно сценарію, то знову ж таки, якщо виходити Федоре, з Вами писаних логлайнів (де критерії до їх написання, погодьтеся, доволі широкі) то можливо було б написати такий логлайн:
- Ідея чистого розуму стимулює та мотивує поведінку, забезпечує її контроль та творить світ, в якому ця ідея стає можливою. Все вищезазначене, якщо його вмістити в одне слово можливо написати як - віра. Бо саме віра в свою ідею, в свій світ дає їй можливість бути, а суб'єкту втілювати себе в життя на її основі. (Це щось на кшалт головного героя.)
Виходячи з цього, антитезою, а отже й антигероєм, буде все, що забирає віру. А віру, поміж всього іншого, може забрати зрада та розчарування.
Ось тепер можливо викласти й сам класичний логлайн:
Від невпевненності, що породженні страхом та ненавистю до ідеї, юнак потребує підтримки товариша, аби нанести удар головному символові-виразнику тої ідеї.
Товариш не сприймає його страхи (а отже його віру, а отже його світ) всерйоз, бо його світ (ідея, віра) базується на іших переконаннях.
Зраджена віра товариша підриває основи його світосприйняття й він погоджується допомогти юнакові. (класична формальна модель фрустрації-агресії, що на вищому рівні можливо наповнювати менш формальними конструктами, тобто - мотиваційна складова його вчинку принципово відкрита - адже керувати ним могло що завгодно - злість, ненависть, розчарування, зневіра, жага помсти й т.ін.)
Але виявляється, що зруйнувати виразник супротивної юнакові ідеї для нього замало, бо насправді він скерований не страхом, а жагою жертви, що жадає принести во ім'я своєї віри.
Вчинивши задумане, юнак стикається з зовсім іншим світосприйняттям, де вірять зовсім у інше й ця віра іншого унеможливлює та обезцінює його жертву. Що й породжує розчарування.
Отже - розчарування та зрада породжують сон віри. Що ж породжується сном віри?
Ось щось таке розлоге вийшло й їй-богу, не знаю, як його скоротити, якщо навіть опустити дужки, аби вмістити в оті бажані 25 слів.
Ну й виходячи з логлайну, напевно деякі пояснення: страх, ненависть та інші почуття ГГ спрямовані саме на ідею, а не на конкретних людей, (конкретні люди тут взагалі ні до чого) ось саме тому приводити альтернативну точку зору, висвітлювати думку "перебуваючих по той бік мінного поля" тут ніяк не можливо, бо зовсім не про це кіно має бути. Їх в рамках данного сприйняття взагалі не існує. Це ж не про : - ми "познімаємо з постаментів Ілліча - і світле майбуття забезпечено", а про - зруйнувати Ілліча й "я" існував не дарма. Тобто - Ілліч тут дійсно антигерой ніби, але як виразник ідеї (хоча про цю роль символізації пам'ятника в свій час писав в синопсисі до другого варіанту сценарію). Ось тому ту ну просто ніяк не може бути гри в одні ворота.
Ну от якось так розлого, але сподіваюсь зрозуміло.
Cценарій є, можна знімати, і перший варіант, і останній.Адже зайве можна викинути, а головне там є.Мотиваційний відтінок придумається, хоча б режисером, якщо його хвилює тема.
Геннадію, у Вас є смак і феноменальне чуття на теми і матеріал. Згадали навіть про «татарських людей».
От і в цьому випадку час навіть доганяє твір, актуалізується до цього часу «спляча» друга частина, ментовсько-корупційна.
Кращим, здається, став фінал.
Але якщо обговорювати, то вад вистачає.
Адже можна дати коротку сцену, де карта з прапорцями і можна починати навіть з с.4, слів «Ти не розумієш. Яка може бути стабільність…», це якщо слідувати авторові, а можна почати й ще далі… от у чому проблема.
Я ніби писав попередньо: філософствування взагалі і зокрема про «випещуваний образ мученика», це тут трохи зависока матерія, хоча й може бути, якщо цим обмежитись.Але тут багатослів’я значне , і размишлізми на шкоду.
Розмови героїв тут мотиваційна частина, в яку сконцентрована неабияка увага, і вона, мотивація, слабенька, що в цьому творі не може бути таким. Як робочі варіанти: треба рухатися або вверх, у високу трагедію, або вниз, у пародію і шалапутство.
Тема зневіри, легкої істерії та пошуку тільки в зародку.
За великим рахунком, всі мудрствованія треба викинути, лишити голу фабулу, і шукати оригінальне, просте рішення, прості слова ,додаючи по слову, без якого не обійдешся.
Геннадію, без образ, як сусід сусідові(як зазначав пан Юрій, по блату) ще додам трохи по темі. Навіть при розкладі історії - десь там у підтексті криється вина Богдана, глядачу все одно недостатньо цього підтексту, щоби викликати довіру до автора а відтак і до його героїв. Без достатнього переконливого матеріалу, без конфлікту, гарної зав’язки просто неможливо мати цю довіру, співпереживання, а тим паче, коли це торкається невдячної політичної теми. Очевидно, завдання митця – побути на мінному полі, побути в гарячих точках по обидва боки, спробувати провести якусь паралель… Не помилитись у викладі – й допомагає логлайн. Він не дає рецептів, як зробити круту зав’язку, але ж він примушує побачити проблему, виразніший конфлікт, без котрого зав’язка, як така, неможлива.
Ось тут є гарний приклад - викладено фільм, де з перших хвилин вражає гостра конфліктна зав’язка, вміло поставлена тема:
http://zurblog.ru/?p=885
Без сумніву, автор побував на мінному полі по обидві сторони барикад… І спинився десь збоку… Може й по центру… Лишивши глибокі роздуми – і неоднозначні думки…
Геннадію, маємо наглядний приклад, коли не варто ігнорувати логлайн: можна доробляти сценарій ще з десяток разів, і знову - стріляти у молоко… Я вже пропонував усім разом - до бібліотеки(не знаю, чи хтось ходив…) Не маю зараз достатньо часу, але все ж розбираємо: герой вірить, герой хоче, герой впевнений, ось познімаємо з постаментів Ілліча - і світле майбуття забезпечено… Хотілося б мати сильну мотивацію: чому він так певен? Має бути й не менш сильний антагоніст, якась перешкода… Перешкоди немає… Прийшла ніч - і пішли… То хто ж все-таки антагоніст? Мовчазний Ілліч на постаменті, сліді органи, котрі з'явилися (все ж, службовий обов'язок) чи наша приспана свідомість?
Дякую Федоре, що не проминули повз...
Але ви якось однобоко судите... як то нема антагоніста, якщо він повсяк час ГГ підбиває на вчинок, що той не розуміє навіщо робити...
Зверніть увагу на каталізатор, що таки змінює мотивацію ГГ й можливо тоді більш осяжною зробиться початкова його мотивація... (Мотивація "антагоніста" я думаю й так зрозуміла).
Ні, я розумію, що напевно Вам би, Федоре, хотілося аби дійство розгорталося з більш предметно та поверхново можливими альтернативами... аби ще оте альтернативне судження було.. та аби героям (які чомусь сприймаються як одне ціле) протистояли оті антагоністи-комуністи... Сказати чесно - більш за все боюся, аби фільм сприймався саме у таких рамках... як гра у одні ворота... як фільм про те, що два революціонера підірвали пам'ятник... (хоча сам па'мятник як концепт, а отже й символ, не останню роль відіграє у інтерпритації). Конфлікт зовсім у іншій площині закопаний...
Ну якось так...
Революціонер проти революціонера - все, як у дні сьогоднішньому… Немає мотивації, відсутність антагоніста, відсутність альтернативного судження відтягує до однобокості викладуі - гра у одні ворота, погодьмося, зовсім не цікава…
Приємно, що сценарій став нагодою для ось такого спілкування.
Але все ж таки відповім по темі:
Федоре, щодо побоювання критики - не знаю, але я наче в адекваті по ки що:) А стосовно затягування, ну то обставини так складаються, що доступ до інтернету буває не кожного вечору...
Щодо Вашого розвитку ситуації: - сцена з бійкою то начебто дійсно й зайва... махнув би рукою й сам любо, адже й зняти її проблематично, бо там же ж чотири людини в кадрі одночасно, а всіх зібрати в одному місці (якщо робити похибку на те, що зніматися погодилися за ідею) доволі важко... але напевно як що так важко дається, то хай полишається... (бо вона ще необхідна суто з технічної точки зору, адже після дещо млявої ходи Хортицею та перед сумним тренуванням в залі треба щось таки адреналінове, динамічне).
Щодо Ідейний-Сумніваючийся: Ви їх дещо путаєте... Той, що ніби сумнівається, він насправді ото й є ідейний в Вашому розуміні ідейного... й можливо було б сказати, що вони лише в методиці різні, але всеодно, вони дещо різні й в ідеології... (ну одним словом - один шизоїд, інший неврастеник, а як то кажуть - писхотик невротика ніколи не зрозуміє;) (це доречі також щодо плакатної "правильності героїв", не зовсім вони й правильні...)), хоча спір між ними точиться якраз то стосовно методів досягнення спільного результату... той, що Вагається, він же ж вагається не тому, що йому строьмно, а тому, що він вважає це тупісттю, адже є начебто зовсім інший, адекватний, на його думку, шлях в майбуття...
Тренування: ну мордобою нажаль не буде... необхідність сцени?.. достаменно й сам не знаю... якось вона так виписалася, як виписалася.... зразу такою її побачив... тим паче й сам музичний супровід до того спонукав....
Ну от якось так.... думав-думав.... як би його поміняти, щось покращити з вже наявного... так нічого й не придумав, адже при будь яких змінах тянуться інші й в результаті вже сама ідея фільму викривляється.... Так що напевно так вже все й полишу, адже може й не адекватно, та наявне бачиться мені найбільш органічним, послідовним та зрозумілим - розкриваючим актуальну нині, як на мене, тему кризи довіри...
Втім дякую ще раз за обговорення та коментування, адже добра така встряска уявлень завжди буває корисною у контексті пошуку виражальних засобів:)
З повагою...
Написав Геннадій Коваль, 18:18 01.08.2013