Вночі з 29 на 30 листопада о 00:25 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: фільм українського режисера Олеся Янчука «Голод-33» (1991), а також розмова з автором про фільмування стрічки та інші аспекти творчості й українського кіножиття.
У четверту суботу листопада, 28 числа, жалобний день – День пам’яті жертв голодоморів, щорічний національний пам’ятний день в Україні.
Ми пам’ятаємо…
І ми покажемо в нашій програмі фільм кінорежисера Олеся Янчука «Голод-33».
Цю стрічку зафільмовано за мотивами повісти українського письменника Василя Барки «Жовтий князь». Кінокартина веде про злочини російського сталінсько-комуністичного режиму проти українського селянства, проти всього українства – про штучний голод 1932-1933 років, про Голодомор.
«Голод-33» створювався на добровільні пожертви, це була всеукраїнська кінематографічна толока. й не варто забувати, тоді ще існував СРСР, Радянський Союз, ще правили Радянською Україною комуністи, але вже не мали тієї сили. Все йшло до закономірної розв’язки – змурована на страшній крові, на десятках мільйонів невинних смертей, імперія мала впасти.
І надзвичайно прикметно, що всеукраїнська телевізійна прем’єра фільму «Голод-33» відбулася саме 1 грудня 1991 року, коли українці прямим голосуванням на референдумі висловили своє бажання, своє прагнення державної незалежности. Незалежности, яка протягом століть кілька разів нагло переривалася й нарешті мала бути відновлена.
Того ж, 1991 року, фільм Олеся Янчука отримав головний приз на першому Всеукраїнському кінофестивалі, що, звісно, теж було прикметним. Таким чином, чи не в усіх подієвих сенсах ця картина асистувала надзвичайним подіям, які змінили історичну долю України.
Власне, про обставини творення стрічки, про її шлях до глядача йтиметься в нашій розмові з Олесем Янчуком, який нині обіймає посаду генерального директора Національної кіностудії ім. Олександра Довженка. Зрештою, йтиметься не тільки про цей фільм знаного режисера.
У центрі ж сюжету стрічки «Голод-33» – звичайна селянська родина. Родина, доля якої – вособлення страшної української трагедії ХХ століття, геноциду українства.
І розповідь про цю трагедію подається для глядача через сприйняття дитини, яка потрапила в жорна голодного лиха…
Є речі, про які важко говорити, і є речі, на які важко дивитися, та є речі, про які нам не можна забувати.