Вночі з 18 на 19 жовтня о 00:30 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: знаменитий фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького «Плем’я» (2014) та розмова у студії з режисером про стрічку, її мистецьке та соціальне підґрунтя, про кіно й суспільство.
«Плем’я» – ігровий повнометражний дебют режисера Мирослава Слабошпицького, що отримав нечуваний, як для українського кіна, абсолютний світовий розголос та славу, що вилилося в рекордній кількості фестивальних та інших фахових нагород, а також у безпрецедентному кінотеатральному прокаті чи не у всіх куточках світу.
«Плем’я» – фільм про сильні почуття: про кохання, ненависть та відплату. Це фільм про життя в інтернаті для глухо-німих. Це кіно без жодного вимовленого слова. Такого раніше ніхто не бачив…
Повертаючись до світового визнання стрічки, а за нею – творчости й таланту Мирослава Слабошпицького, варто, принаймні, згадати, що «Плем’я» розпочало свою тріумфальну ходу 2014 року з найповажнішого кінофоруму – Каннського фестивалю, на якому отримало одразу три відзнаки, серед яких головна – в одній з найпрестижніших програм із назвою «Тиждень критики».
Загалом, на сьогодні різноманітних фахових нагород картині за її видатні мистецькі якості дісталося понад чотири десятки. Але своєрідним підсумком минулорічного тріумфу можна вважати визнання Європейської кіноакадемії, у версії якої «Плем’я» є найкращим європейським повнометражним дебютом – «Відкриттям року».
З одного боку, сюжет «Племені», як і його кінематографічна мова, є абсолютно універсальними – драматургія стрічки вибудувана таким чином, що уважний глядач, глядач кінематографічно культурний розуміє найтонші перипетії сюжету без, власне, розуміння мови глухих, виключно якою спілкуються персонажі картини.
З іншого ж боку, не буде жодним перебільшенням побачити й сказати, що фільм Мирослава Слабошпицького є очевидною метафорою бандитської України часів Януковича – тієї держави, яка набула своїх найвищих потворних форм та якостей за правління скинутого народом взимку 2014-го злочинця.
Зрозуміло, що ми маємо справу не з політичним кінематографом, але з фільмом, що набирає правдивої актуальности й віддає її глядачам через свою художню безпосередність, через свою межову одвертість, через мистецьку щирість. Подібне не всіма вітається – стрічка має і палких прихильників, і не менш затятих противників, для яких за нею прозирає мало не кінець світу.
Але «Плем’я» відлунює у глядацьких серцях на всіх континентах, бо воно сповнене неймовірної енергії – енергії справжніх, нефальшованих людських почуттів та вчинків. Звісно, за явленою на екрані енергією персонажів та кіновидовища криється енергія самого творця.
Власне, до студії «Арґументу-Кіно» завітав сам Мирослав Слабошпицький, з яким відбулася розмова про фільм, про його мистецьке та соціальне підґрунтя, про кіно й суспільство.
Прикметно, що перед початком кінотеатрального прокату в Сполучених Штатах, який стартував минулого літа, в уславленому часописі Rolling Stone «Плем’я» назвали найпотужнішою за впливом на глядачів стрічкою 2015 року, а також контекстуально розглядали, згадуючи «Діток» Ларрі Кларка, «Незворотність» Ґаспара Ное, а ще «Сало: 120 днів Содому» П’єра Паоло Пазоліні – «сцени еротики й насильства у «Племені» так само струшують глядача, виводячи поза зону комфорту».