Мікеланджело Антоніоні:

«Є часи, коли ігнорувати деякі факти було б нечесно для розумної людини, бо розум, який потрібного моменту подає у відставку, – це непогодженість у термінах.

Я гадаю, що люди кіна мають бути завжди пов’язані зі своїм часом, не стільки для того, щоб виявляти й інтерпретувати його найсвіжішіта найтрагічніші події (ми можемо навіть сміятися над ними, чому ні?), скільки для того, щоби вловлювати їх резонанс усередині себе, для того, аби бути щирими й послідовними наодинці із собою й чесними та сміливими перед іншими. Мені здається, це єдиний спосіб лишатися живим.

Але я вважаю, що цей принцип «правдиво, ще правдивіше», який лежить в основі італійського неореалізму, принцип, що його часом доводять до крайності, має розумітися дещо ширше, ніж він трактується. Тому що сьогодні, в більш чи менш нормальних обставинах, важливо показати не стільки стосунки індивідуума з довколишнім світом, скільки індивідуума самого по собі, в його складній і бентежній достовірності.

Що мучить, що підштовхує до дії сучасну людину? Який резонанс викликає в неї  те, що відбулося і відбувається у світі?

Напевне, тільки ці питання ми повинні ставити перед собою, фільмуючи наші історії».

З книжки «Фільмувати – означає жити. Нотатки про кіно»/ Antonioni Michelangelo. Fare un filme per me vivere. Scritti sul cinema. Marsilio. 2001