[англ. Women’s Film] — фільми про жінок, жіночі проблеми, соціальний стан жінок, що популяризувалися у 30–40-х роках. Деякі фільми початку звукової ери робили акцент на пропащих жінках, чиє життя було понівечене сумнівними або невдалими зв’язками.
Ґрета Ґарбо у фільмі "Ґранд-готель" (1932)
Один із них, „Крістофер Стронґ”/ Christopher Strong (1933), зафільмувала Дороті Арзнер, одна з нечисленних жінок-режисерів у Голлівуді 1930-х років. У 1934 році тема пропащих жінок була заборонена цензурою, але у публіки, як і раніше, мали значну популярність героїні-страдниці. Улюбленою актрисою стала Ґрета Ґарбо, яка надала картинам „Королева Крістіна”/ Queen Christina (1933) і „Анна Карєніна”/ Anna Karenina (1935) неповторного аромату таємничости й трагедії. Ґарбо пішла з кіна у 1941 році. Її змінили Бетті Дейвіс і Джоан Кроуфорд, чиї героїні у фільмах „Ієзавель”/ Jezebel (1938) і „Гумореска”/ Humoresque (1946) прагнули помститися тим, хто завдав їм лиха.
„Жіноче кіно” незмінно мало успіх у публіки, але це не переконувало кінокритиків, які звинувачували його в надмірній мелодраматичності. Наприклад, у картинах „Стелла Даллас” (1937) і „Мілдред Пірс” (1945) Барбара Стенвік і Джоан Кроуфорд грали нещасних матерів, які все своє життя присвятили допомозі своїм дочкам. Але з часом ставлення критиків до таких фільмів почало змінюватися, бо в них стали вбачати сміливі спроби показати сильних і незалежних жінок, які не здаються у найтяжчих життєвих обставинах.
Труднощі, що чекають на жінок, які прагнуть поєднати ділову кар’єру з мінливостями родинного життя, відобразилися й у картині Джона М. Сталя „Імітація життя”/ Imitation of Life (1934). Крім традиційного конфлікту матері й дочки, у ній йшлося ще й про расові забобони. Стрічку перефільмував у 1959 році Даґлас Серк. Він спеціалізувався на витончених мелодрамах, активно використовував яскраві кольори і стильні декорації, немов трохи глузуючи із самого жанру. Такі його картини, як „Чудова одержимість”/ Magnificent Obsession (1954) і „Накреслене під вітром”/ Written on the Wind (1956), значно вплинули на інших великих кінематографістів, наприклад, Райнера Вернера Фассбіндера, а також на творців телевізійних „мильних опер” на зразок „Далласа” чи „Династії”. Деякі „жіночі” фільми: „Імітація життя” (1934, 1959), „Стелла Даллас” (1937), „Чудова одержимість” (1935, 1954), „Мадам Боварі” (1949), „Все, дозволене небесами” (1955), „Накреслене під вітром” (1956), „Аліса тут більше не мешкає”(1974), „Умови прихильності” (1983), „Листи Кохання” (1982).
Володимир Миславський,
„Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми”
(Харків, 2006)
Редакція для СМ: Віктор Глонь