**

"Посіпаки" / "Minions"

Режисери: Кайл Балда, П’єр Софін

Роль Скарлетт Противсіх озвучує Олена Кравець

Жанр: анімація

Країна: США

 "Посіпаки" є відгалуженням та вoднoчас передісторією відомої дилогії "Нікчемний Я", що розповідала про суперлиходія Ґру, який з корисливих намірів вдочерив трьох сиріток і, врешті-решт, зумів їм стати добрим батьком.

"Нікчемний Я" був створений за оригінальною ідеєю, яка трималася на формулі "мій батько – суперлиходій",  що була протилежною до часто вживаної "мій батько – супергерой". Подібні перевертні цілком у дусі голлівудської кіноіндустрії, яка завше шукає цікавих способів заново розповісти про старі та улюблені аудиторією речі.

Тут і далі - фото Кino-teatr.ua

Серед іншого, перший та другий фільми вели мову про труднощі самотнього батьківства у теперішньому світі, що їх годі здолати навіть людям з надзвичайними здібностями та технологіями.

Власне за технології у картинах відповідали посіпаки – жовті гумові істоти невідомого походження, веселі, невгамовні, проте не особливо вдатливі до втілення лиховісних ідей.

"Посіпаки" якраз  і розповідають історію цього давнього, як сама Земля, племені, яке було завжди і завжди знаходило собі якогось суперлиходія, якому служило в міру власних сил та можливостей. Служіння вдавалося з перемінним успіхом, бо посіпаки ніколи не втрачали нагоди втратити нагоду.

Спочатку їхнім гoспoдарем був Тиранозавр Рекс, потім печерна людина, потім єгипетські фараони, згодом середньовічний Дракула, далі Наполеон. Усіх цих лиходіїв знищували самі посіпаки через свої невмілі дії. Зрештою, вони опинилися на північному полюсі, де заснували власну цивілізацію.

Певний час вони були щасливими, проте згодом почали сумувати за новим господарем. Посіпака на ймення Кевін вирішив допомогти племені, і разом з добровольцями Бобом та Стюартом вирушив на пошуки нового лиходія.

Незабаром вони опиняються в Америці 1968-го, де стрічають таку собі Скарлетт Противсіх – суперлиходійку, яка міряє стати британського королевою. Вона бере посіпак на службу і відвозить їх у Лондон, де починається нова сторінка їхніх пригод.

Очевидно, що стрічка матиме своїх шанувальників та варта родинного перегляду, проте вона не позбавлена недоліку усіх подібного штибу передісторій та відгалужень.

Найбільша проблема у тому, що другопланові герої не завжди підходять на ролі першого плану. Посіпаки – дуже милі істоти, проте у  сольних ролях вони відверто губляться.

Відтак автори картини доклали чималих зусиль, аби максимально індивідуалізувати Кевіна, Боба та Стюарта, які не просто різняться характерами та звичками, а ще й талантами.

Крім того, вони створили їм розмаїтих колоритних супутників та групу міжнародних лиходіїв, які протидіють головним героям. У фільмі багато музики, вставних ексцентричних номерів та іронійних цитат.

Найбільшою вдачею фільму, є, власне, 1968 рік, рік великого зламу, рік гіппі, „Бітлз", студентських протестів та багато ще чого, що істотно вплинуло на історію західного світу. Тому у картині важливий контекст, який буде впізнаватися насамперед дорослими глядачами, проте для маленьких також вистачить радості.

Оцінка фільму: 3.5 з 5

**

"Супер Майк XXL" / "Magic Mike XXL"

Режисер: Ґреґорі Джейкобс

В ролях: Чаннінг Татум, Джо Манґаньєлло, Кевін Неш, Ґабріел Іглесіас, Джада Пінкет Сміт, Елізабет Бенкс, Енді МакДавел.

Жанр: танцювальна драма з елементами комедії

Країна: США

Перший "Супер Майк" був ініційований американським актором Ченнінгом Татумом, який надихався власним десятимісячним досвідом чоловічого стриптизера. Сценарій написав Рейд Керолін, який створив напружену історію про дорослішання, дружбу та зраду у колективі чоловічого стриптизу "Королі Тампи".

Режисером, продюсером, оператором-постановником та монтажером картини став Стівен Содерберґ, який зумів витягти максимум з цієї доволі специфічної теми.

"Супер Майк" вийшов на екрани 2012 року і мав критичний та глядацький успіх – при бюджеті у сім мільйонів, він заробив більше ста. Його аудиторією стали жінки та геї, для яких картина перетворилася на об’єкт культу.

Друга частина фільми оповідає зовсім іншу історію. Содерберґ залишив за собою продюсування та роботу оператора-постановника, а у режисерське крісло сів ветеран Ґреґорі Джейкобс.  У картині залишилися ті самі  герої, за винятком Далласа та Адама, про долю яких нам розповідають на початку фільму.

Стрічка починається з Майка, який таки став дизайнером меблів і має одного найманого працівника, проте не може йому дати навіть соціальне страхування, і взагалі ледь зводить кінці з кінцями.

Давні колеги запрошують його поїхати разом на з’їзд стриптизерів у Маямі, аби востаннє вийти на сцену. Незабаром Майк, Річі, Тарзан, Кен, Тобіас та Тіто на старому мікроавтобус  вирушають у дорогу.

Власне "Супер Майк XXL" - це фільм дороги, у якому має значення не стільки пункт призначення, скільки сама мандрівка та зустрінуті у ній люди.

Крім заданих персонажів до акторського складу додалися також Джада Пінкер Сміт, яка зіграла колишню коханку Майка, Елізабет Бенкс, яка грає одну з організаторок фестивалю стриптизу та Енді МакДавел, з якою нарешті знайшов щастя Річі на прізвисько "Довгий член".

Друга частина відрізняється від першої не тільки конфліктом та новими персонажами, але і самою режисурою. Фільм складається з низки по-театральному довгих та докладних епізодів – і драматичних, і  танцювальних. Він більше зосереджений на стoсунках персонажів та самому феноменові чоловічого стриптизу, ніж на чомусь іншому.

Особливо це стосується його чорношкірого варіанту, сповненого особливої енергії і темпераменту.

Загалом стрічка справляє позитивне враження і є своєрідною перепусткою у той різновид дозвілля, який більшості українців мало або зовсім незнайомий.

Оцінка фільму: 3 з 5

**

"Сіль землі" / "The salt of the earth"

У кінотеатрі "Київ" продовжується прокат фільму Віма Вендерса "Сіль землі". Це історія знаменитого фотографа бразильського походження Себастьяна Сальґадо, яку зрежисував Вім Вендерс та син фотографа Джуліано Сальґадо.

Стрічка розповідає про сорокарічну кар’єру цього легендарного  мандрівника, активіста та фотографа, його родину, стосунки з оточуючим світом та самим собою.

У фільмі звучать три голоси: Себастьяна Сальґадо, який розповідає власну історію, Віма Вендерса, який веде мову про значення для нього світлин фотографа та Джуліано Сальґадо, який робить цю історію родинною, майже інтимною.

Власне сам фільм дуже насичений інформацією, емоційно щирий та відвертий, і у ньому йдеться про еволюцію знаменитого художника, який починав, як соціальний фотограф, проте через персональну кризу звернувся до екологічної тематики.

Перед нами історія про значення зусиль окремої людини, яка хоч і не здатна порятувати світ, проте може навести лад у речах, цілком йому доступних. У картині це відновлення родинної ферми, згодом висадка тропічного лісу на занедбаній землі. Це дуже зворушливий та  оптимістичний фільм, який залишає після себе тільки світлі почуття.

Oцінка фільму: 5 з 5