втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Сьогодні, 25 листопада, 59-та річниця від дня смерті ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА. Він помер 1956 року у своїй московській квартирі на Кутузовському проспекті, пізно увечері, о 23-й... Попри постійні проблеми із серцем та і здоров"ям в цілому (в його листах і щоденнику багато записів про стан здоров"я) смерть була несподіваною. Бо ж з дня на день мала початися робота над фільмом "Поема про море"...
Хоча коли перечитуєш його записи, постійне відчуття, що він на межі життя і смерті. Від самого початку війни, коли опинився в Ашхабаді, в евакуації, одрізаним від батьків, від Києва, України. Екзистенційний страх терзав його душу - і не тільки за себе. За Україну передусім. Йому видавалось, й незрідка, що Україна загинула, затиснута між двома монстрами, Гітлерівською Німеччиною і Сталінським СРСР. За це ж і шпетив його вже у 44-му вождь всіх трудящих - як то він, в "Україні в огні", посеред війни, коли треба було перетворитися на суцільний метал, кріпость суцільну пожалів свою Вітчизну. Жінок, жінку пожалів - бо ж у ній і тільки в ній майбутнє, а коли її тіло шматується - майбутнє закривається кривавим маревом. Він, епік, пожалів жінок, хоча вони ж бо тільки матеріал історії і ажніяк не її суб"єкт (тоді ще так було).
В опалі, посунутий на маргінеси, Довженко прагнув, уже по війні, вернути собі віру в доцільність і святість комуністичної ідеології. На будівництві Каховської ГЕС іноді видавалось, що та віра і справді перетворюється на щось реально-життєве. Навряд чи помічав, що більше скидається не на пророка лівих ідей, які так засліпили його покоління, а на сліпого Фауста, котрий так само мріяв збудувати греблю, аби відвоювати життєвий простір у моря.
Пригадуєте? Мефістофель скликає лемурів, злих духів, аби приготувати могилу для Фауста. І вже тішиться тим, що душа того потрапить йому до рук. Сліпий Фауст чує дзвін лопат, і йому здається, що це його народ займається будівництвом греблі. А то рили йому могилу... А то вже наближалась смерть. Та тільки Мефістофель програє і янголи віднесуть душу Фауста на небеса. Хочеться врити, що там само витає і Довженкова душа.
Тільки навряд чи вона упокоїлась. Мабуть, і нині терзають її смутні болі за Україну, яку люто розпинають як "свої діти", так і нащадки сталевого вождя всіх народів. І так хочеться їй вернутися в Україну, на Дніпрові кручі, аби "було видно, було чути"... Тільки на Довженкову могилу на московському Новодівичому цвинтрі сьогодні тихо падає сніг. Холодно, вогко. А на пам"ятнику світяться слова: "Умер в воскресенье". Значить воскресіння ще буде...
Давайте поставимо сьогодні увечері на вікно свічку. І запалимо її (як це завжди робила Тетяна Дерев"янко, багатолітній директор музею на кіностудії Довженкового імені). За давнім повір"ям душа прилітає до свічкового вогника. Прилітає. Прилетить...

Коментарі



Залишити коментар

Ім'я:

Коментар: