Синопсис до другого варіанту сценарію ігрового повнометражного фільму

 За задумом має вийти щось середнє між трилером та драмою, адже метою фільму є спроба показати внутрішній світ типового героя (а радше антигероя) жанру трилер, що зазвичай сприймається як не зовсім врівноважена особистість, навколо якої й обертається вся історія. Але акценти буде зміщено на сам період формування такого способу буття у світі, а не на те, що вже відбувається по такій формації, як це зазвичай показується.

Так, початково бачимо галявину, схід сонця та юрбу школярів-випускників, що зустрічають той схід. Поміж іншими бачимо й наших героїв, Єгора та Антоніну. Це початок шляху, шляху, що обіцяє привести в омріяне та випестуване рожеве майбуття.

Як виявляється, хлопець та дівчина давні знайомі й товаришують з дитинства, що й не дає Тоні сприймати нещодавно з’явившеся впадання Єгора за нею серйозно. В тім, Єгор налаштований дуже впевнено та на підтвердження своїх намірів прагне вступати з нею до одного й того ж вузу, для чого вони покидають своє рідне село та прямують в місто. Більше того, знаючи потяг Тоні до літератури, а вчитися вони мають на філологів, Єгор стверджується в своєму прагненні бути письменником, бути майстром для своєї Антоніни.
В місті вже мешкає старша сестра Антоніни, Марина, що попрямувала туди раніше й та в неї оселяється. Єгор оселяється на найманій квартирі неподалік.

Десь тут вводиться в дію психотерапевт, що йому нібито оповідає свою історію Єгор.

Між тим стосунки між нашими героями дійшли вже до безвинних  поцілунків, але далі не йдуть, адже Тоня ніяк не може сприйняти свого залицяльника серйозно, в тім дозволяє йому називати себе своєю дівчиною, певною мірою його жаліючи.

Ця жалість наступного разу дає про себе знати, коли Тоня таки закохується в іншого, але прагнучи приховати справжню особу свого коханця, інсценує сцену задля Єгора з іншим хлопцем, аби з ним порвати.

Єгор переживає щось на кшталт руйнації світу та в такому стані тікає за місто, до природи, шукаючи розради в її осінньому спокої, де ним несподівано оволодівають суїцидні наміри. В тім – невдалі. Він повертається назад та досягає хиткого балансу в рівновазі з собою, тішачи себе надією, що все мине й Тоня буде з ним.

Тим часом, Тоня, трохи погиркавшись з Мариною стосовно такого ставлення до Єгора, йде на побачення зі своїм новим залицяльником. Ним виявляється Максим, що є їхнім з Єгором одногрупником й своєрідною «зіркою» в групі. Вони проводять ніч, день та вечір разом, але потім сваряться, Тоня істерить й в наслідок необачності потрапляє під авто та гине.

Для Єгора ця нова катастрофа його мрії про своє рожеве майбутнє накладається на попередню. А тому й не так гостро ним зживається. Більше того, зближує його з Мариною. Якій він поки що лишень подобається, а він її трохи побоюється, як дівчину дорослішу та досвідченішу.

В тім, Єгор намагається топити свій розпач в спробах писати, для чого годинами блукає містом, аби зібрати матеріал, які тим не менш так ні до чого путнього й не привели.

Виривають його з цього сірого існування події, збіглі на один день. Так, з самого ранку, прямуючи на заняття, він стає свідком родинної сварки та чує благання допомогти, але, в силу свого боязкого характеру, проходить повз.  В тім, це його виводить з рівноваги, шляхом до зупинки він влітає в калюжу, та матюкаючись, з мокрою ногою, прямує далі. В тролейбусі його увагу привертає мала дитина, що посилює дію докорів сумління. Вже в університеті він стає свідком хамської поведінки Максима. Й хоч безпосередньою участі в події він не бере, та це з часом матиме свій вплив й на нього. У вечорі він зустрічається з Мариною та під час напруженого діалогу вона розповідає, хто був останні хвилини з Тоньою, про її щоденник, а на додачу приголомшує звісткою про свою вагітність. Спантеличений та приголомшений Єгор цурається її та втікає додому.

Перебуваючи в цьому неврівноваженому стані він обмірковує ситуацію, піддається самокритиці, де основною своєю вадою починає вважати свою слабкість. Він кидається з одної крайності в іншу, то звинувачуючи себе та вважаючи за комаху, то виправдовуючи та звеличуючи. На піку напруги він біжить до Марини вибачатися, та її вагітність виявляється вдаваною й він надалі все більше поглинає в переживання своїх фантазій, марень, сновидінь та галюцинацій. Це закінчується лікарняним ліжком.

Опісля одужання Єгор намагається зжити нову свою бінарну опозицію, що між нею розривається, слабкість-сила. Він прагне подолати свою слабкість й для того, щоб довести свою силу, він вважає, що має зчинити вбивство. До чого й починає себе готувати. Він знову блукає, збирає матеріал для забезпечення свого наміру. Поміж іншого, купує собі ножа, відношення з яким підносить до суб’єкт-суб’єктних. Також в тих блуканнях починає переслідувати дівчину, Віту, що вона ще зіграє свою роль в історії.  В тім, він ніяк не наважується, за що картає себе та поринає в чергові самобичування. Вихід з ситуації йому бачиться в підготовчому вбивстві, що начебто загартує його свідомість. Він вирішує вбити істоту менш вагому, аби потренуватися. Що й робить, купуючи та вбиваючи курку. В подальшому екстазі він переживає себе всемогутнім та марить вже вбивством людини.

Так трапляється, що ця ейфорія швидко минає опісля того, як він доводить до самогубства старого діда, що з його підбурювання кидається під трамвай. Побачивши мертве тіло, він переживає черговий колапс й хоче відмовитися від всього, чим останній час жив та визнати себе слабким, аби тільки позбутися нових докорів сумління. Тут йому на очі знову трапляється Віта. Він закохується, але вважаючи себе грішником,  якому немає прощення, переживає себе негідним стосунків з нею, в тім робить спроби залицятися до неї. Будуючи новий свій світ, за покупкою квітів, він зустрічає Марину, що знову приймає його та віддавшись йому, прагне до стосунків. В тім, Єгор це переживає як доказ того, що він бодай комусь ще потрібен, а отже й Віта покохає його, про що не проминає розповісти Марині. Марина ображається та йде, але в душі обіцяє йому помститися.

Єгор щасливий, що може розбудовувати свої нові стосунки. Втім темною хмарою на горизонті з’являється Марина та, не дуже то напружуючись, змусивши Єгора переспати з нею, оголошує, що він тепер одвічно буде належати їй, адже вона заразила його СНІДом й якщо він не останній покидьок, то Віту він полишить й життя своє вони завершать вдвох. Єгор переживає своєрідне прозріння, під час якого пересвідчується, що помер ще тоді, коли втратив Антоніну, а зараз ніби другий раз народився. 

Марина та Єгор одружуються та їдуть в свій медовий місяць. 

ТИТР: ВОНИ ЖИЛИ НЕДОВГО АЛЕ ЩАСЛИВО