мені от цікаво: хтось із тих, хто тут коментує, думав колись про самогубство?)

досконалий сценарій. все точно і збалансовано. занепокоєнність, страх людини, яка живе, і спокій людини, яка вже не живе. чоловік має бути спокійним як Ісус. він і наспівує (вже все вирішено, камінь з грудей упав), і посміхається, і підбадьорує жінка. я би навіть це посилив. ніякої внутрішньої напруги! його спокій - це моторошний спокій убивці. убивці який знайшов свою жертву...

я дуже сподіваюсь, що режисер саме так зробив. у цьому фільм мав би колосальну силу

Написав Остап Соколюк, 15:45 25.08.2012

Коли читаєш сценарій складається враження, що вся історія побудована на діалогах і що так само вона і закінчиться. Але фінал дійсно неочікуваний.
Дякую.

Написав Марина Артеменко, 20:32 09.04.2012

Самогубство наче свято й підготовки відповідної потребує. Вочевидь й герой на тому етапі перебуває, коли вже всі питання остаточно вирішено й залишається лише діяти. Й дія чиниться легко та невимушено. Загалом такий сюжет, вся його атмосфера та весь пафос нагадують подібний до нього сюжет одного з оповідань Селінджера.
Але, напевно, в тому й особливість даного сценарію, що вся ота його філософія залишається позакадровою, незрозумілою. Глядачу наче робиться запрошення самому добудувати й мотивацію героя, й ту визначальну подію, яка запустила кроковуння до того світлого та святкового дня, в який герой глядачу являється. Робиться лише легкий натяк на негаразди кохання, а також на любов до екстремального відпочинку, але якось всеодно з таких характеристик особа головного героя якоюсь глевкою та аморфною виводиться, а питання про причини відкритим.
Й те, що все покладається на режисуру та на акторську вправність, напевно сценарій не покращує. Й ні-ні, але з`являється іноді відчуття, що якщо б завершення було приблизно таким - зашурхотіли фіранки, скрипнув та впав стілець, прочиняються двері й видно, як незрозумілого походження світло заливає підлогу, камера піднімається від підлоги й у вікні видно предмет, схожий на тарілку, що відлітає в далечінь - то принципово нічого б не змінилося. От знав герой від початку, що він обраний й сьогодні за ним прийдуть, готуваввся до цього, чекав, доки його заберуть й покажуть, що щастя то десь поруч. Як то, якщо перефразувати - поруч, але за межами досяжного.

Написав Геннадій Коваль, 22:50 27.01.2012

Схоже, насвистування Синатри і зовнішній спокій та усміхненість героя потрібні для посилення ефекту несподіваного фіналу, створення twist'у. Якщо прибрати це, історія може видатися занадто однобічною в емоційному плані, і, можливо, навіть передбачуваною. До того ж, головний герой якимось чином має заспокоїти свою сестру - схоже, що він це робить здебільшого показуючи власний спокій. З иншого боку, особисто мені бракує якоїсь додаткової мотивації вчинку героя - чогось, що увиразнило б історію. Ще одне зауваження - складється враження, що герой уже давно (раніше) вирішив накласти на себе руки - тоді чому мотузку купив саме сьогодні? Якщо сестра знала, що він займається альпінізмом, навіщо заховав пакунок перед її візитом? І, напевне, в нього вже мала б бути така мотузка? Так, це створює певне напруження, але хотілося б дещо більшої глибини персонажа.

Написав Віктор Глонь, 20:40 26.01.2012

Власне, це другий варіант сценарію. Перший, був авторства тільки Івана Тімшина – як на мене, дуже перспективна ідея й принципово вибудувана основна драматургійна канва.

Згаданого варіанту, що мав назву «Кухня. Коридор. Кімната», нема на СМ – він був російськомовний.

З діалогів Михайло Бриних прибрав, зокрема, зайве резонерство брата. Та й, взагалі, ніби вибудувана нова історія самогубства – тихіша й переконливіша.

Наразі зауваження хіба що до деяких деталей поведінки героя. Як на моє бачення й розуміння, герой має проходити перед нами якщо не беземоційним, то тихо напруженим чи що. Й тому б, гадаю, краще обійтися без того, що він усміхається сам до себе й насвистує під носа «Френка Синатру».

І тут, окрім режисури (звукову у сценарії вже прописано)), звісно, одразу ж постає серйозне питання актора, що він має багато що винести на нюансах поведінки перед камерою.

Надзвичайно важливими будуть, а часом і вирішальними, його пластика й міміка. Принциповим буде – нічого не переграти, не сполохати глядача, але й нести в собі той тривожний прихований стан, що його уважний глядач має помітити з першого перегляду, а неуважний пересвідчиться, що воно присутнє, з другого))

Написав Володимир Войтенко, 18:27 24.01.2012