У програмі вночі з 20 на 21 січня о 02:05, на телеканалі «1+1» у програмі АРҐУМЕНТ-КІНО «Майор Данді»/ Major Dundee (1965, США) – знаковий фільм, перший ревізіоністський вестерн знаменитого американського кінорежисера Сема Пекінпи. І це кіно не тільки для шанувальників вестернів, а для всіх, хто здатен вловити дихання вільного, дикого, непричесаного кіна.
Інтрига ж стрічки така… Громадянська війна у США. Безстрашний кавалерійський офіцер веде в небезпечний похід загін відступників. Мета – розгромити загін індіанців-апачів у горах, що на кордоні Техасу з Мексикою. Ось так і стають правдивими героями ті, кого ще вчора вважали за покидьків.
Цю картину поставлено за мотивами реального воєнного походу проти апачів та їхнього вождя Черріби, який грабував і вбивав мирних жителів. Перед нами розгортається історія випробувань, знахідок і втрат на тлі протистояння двох головних героїв – джентльмена з Півдня, у виконанні Річарда Герріса, і майора-прагматика з Півночі, що його втілює Чарлтон Гестон.
„Майор Данді” справді є прикметним твором і загалом в американському кінематографі, й, відповідно, у творчості Сема Пекінпи. Він зберігає техніку і стиль ранніх, класичних робіт режисера, і, водночас, робить рішучий крок у бік майбутньої безкомпромісної та жорстокої „Дикої банди”.
Якщо в попередніх фільмах постановника джентльмени беруть гору над зловмисниками, то в „Майорі Данді” дійсність примушує їх по-іншому поглянути на честь, обов’язок і традиції.
Взагалі, зіткнення романтичного ідеалізму 50-х років із жорстоким реалізмом 60 – 70-х і стало, певною мірою, живильним ґрунтом для тієї атмосфери безжальности і кривавого насилля, якими просякнуті фільми цього режисера. Він, сказати б, відспівує міфологію старого Дикого Заходу.
Власне, загибель питомої людини тієї епохи показує Пекінпа і в „Майорі Данді”, під час роботи над яким проявилися усі суперечності його бурхливої натури.
Під час фільмування у Мексиці й без того достатньо різкі манери Пекінпи, про творчість якого ширше йтиметься у спеціальному сюжеті, підсилені алкоголем та маріхуаною, довели зазвичай стриманого актора Чарлтона Гестона до того, що він замахнувся на режисера кавалерійською шаблею. І це при тому, що Гестон в інших непростих ситуаціях, яких не бракувало в Пекінпи з продюсерами, завше був на його боці. Конфліктні ж ситуації множилися й далі. Чи не ключова із них виникла на стадії монтажу – керівництво студії зажадало сильно скоротити картину, що, вочевидь, не пішло їй на користь, та, попри все, не завадило стати правдивою класикою жанру.
**
КРИВАВИЙ СЕМ АТАКУЄ!
Без режисера на ім’я Сем Пекінпа сучасне американське кіно було б зовсім інакшим. Наприкінці шістдесятих та протягом сімдесятих років минулого століття він створив кілька важливих прецедентів, які стали епохальними в американській кіноіндустрії. Насамперед, Пекінпа підняв постать кінорежисера на новий рівень – тепер це вже був не стільки раціональний і тверезий підприємець, який обслуговує інтереси студії, скільки одержимий бунтар, якого ведуть візіонерські прозріння.
І, по-друге, він виявився одним з небагатьох, хто однозначно утвердив споконвічний маскулінний міф Заходу, в якому не знаходилося місця компромісам та комфорту.
Обидві ці риси проявилися в одному з найзнаменитіших фільмів Пекінпи «Дика банда», щовийшов на екрани 1969 року. Це історія про грабіжників, які при спробі обібрати залізничний банк, потрапляють до засідки, влаштованої залізничними магнатами й місцевими правоохоронцями. Кільком бандитам вдається прорватися крізь стіну вогню та свинцю і втекти до Мексики, де на них чекає не менш кривава битва за власне виживання.
Пекінпа вніс у вестерн не тільки натуралістично подане насильство, а ще й спеціальний метод фільмування, суть якого полягає у максимальній деталізації та членуванні зображення. Такий прийом дає можливість розгледіти певне явище чи подію з максимальної кількости ракурсів та в досить своєрідному часовому вимірі. Стрічка фільмувалася кількома камерами, які знімали не тільки різні плани того чи того епізоду, а ще й на різних швидкостях. Такий метод знімання був тісно пов'язаний із монтажем, часто рваним та нелінійним, що є ключовим у творчому методі режисера.
Конфлікти зі студійним начальством змусили Пекінпу фільмувати за межами Сполучених Штатів. 1971 року він випускає драму «Солом’яні пси», яка була знята в Англії та є ще однією натуралістичною притчею про насильство, які були неодмінною складовою кінематографа того часу.
Режисер зафільмував досить нетипову і навіть викличну історію про американського математика, який приїздить у невеличке англійське містечко, аби в тиші та спокої складати свої формули. Майже одразу математик опиняється в наелектризованій атмосфері чоловічого самоствердження, від якого довгий час тримається подалі, ховаючись під маскою цивілізованої людини. Але у світі Сема Пекінпи такий стан речей не може тривати вічно.
«Солом’яні пси» прикметні леґендарною сценою подвійного зґвалтування, через яку режисера звинувачували у чоловічому шовінізмі. Через цей епізод фільм мав проблеми із цензурою, насамперед – у Сполучених Штатах і Британії, тому був кілька разів перемонтований. Аби показати, що героїня не отримує задоволення від насилля, режисер розширив другу половину цього контраверсійного та шокового епізоду, чим, на думку деяких критиків, тільки поглибив неоднозначний ефект від видовища.
Пекінпа фільмував надзвичайно особисті стрічки. Вони передавали його світовідчуття і в них діяли герої, схожі на нього самого. Так сталося і в найвідвертішій картині режисера – «Принесіть мені голову Альфредо Ґарсії». Сьогодні цей фільм вважають для себе пунктом відліку безліч кінематографістів, проте у рік виходу на екрани стрічку критикували за похмурість колориту й особливо – за головного героя, який під тиском обставин повільно втрачає глузд.
Прийнято вважати, що виконавець головної ролі Воррен Оутс копіював самого режисера, носив його одяг та окуляри. Він перетворив свого героя Бенні на одержимого самоствердженням і помстою чоловіка, якого ніщо не може відвернути од власної мети. Навіть фінальна смерть стає утвердженням його волі.
Картина є, сказати б, квінтесенцією режисера, це «чистий» Пекінпа – найдистильованіше представлення його кінематографа. Він тут не тільки режисер і сценарист, але й абсолютний автор монтажу – вперше і востаннє за всю свою кар’єру.
Останнім помітним фільмом Пекінпи став «Залізний хрест», зафільмований 1977 року на замовлення німецьких продюсерів. У картині йдеться про події Другої світової війни, про військові сутички на Східному фронті, де вермахт намагається стримати наступ Червоної армії. Головним героєм є унтер-офіцер Штайнер, який командує взводом розвідників.
Одного дня, повернувшись із бойової операції, він застає нового офіцера, аристократа капітана Штранського, який прибув на Східний фронт із Франції, аби отримати Залізного хреста. Конфлікт між цими двома діаметрально протилежними персонажами і покладено до основи стрічки.
Пекінпа вкотре розповів історію чоловічого протистояння, проте цього разу він наповнює картину не тільки насиллям, а ще й своєрідними мареннями головного героя, який сприймає війну і як важку роботу, і як власну долю, яку йому аж ніяк не здолати. Як і багато інших стрічок режисера, «Залізний хрест» закінчується чоловічим реготом – вибухом веселощів героя, якому нічого не лишається, як тільки сміхом схвалити цей божевільний світ.
У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 20 на 21 січня о 02:05 – один із ранніх фільмів Сема Пекінпи «Майор Данді».
Як уже було сказано, ця картина вийшла на екрани не зовсім такою, як її задумав режисер. Продюсери не дали йому одночасно вести кілька сюжетних ліній, змусили сюжет екзистенційної драми перетворити на фабулу комерційного вестерна, проте навіть і в такому вигляді картина демонструє ознаки стилю пізнішого Пекінпи.
Як завше, тут змагаються поміж собою двоє чоловіків, що вони вперто ведуть свою лінію, ні в чому не поступаючись одне одному. Врешті-решт, мужність і самоствердження виявляться важливішими за саме життя.