У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі з 13 на 14 травня о 01:15 – фільм Корнеліу Порумбою «Поліцейський, прикметник»/Politist, аdjectiv (2009, Румунія), що він здобув Приз Міжнародної федерації кінопреси та Приз журі престижної програми «Особливий погляд» на Каннському кінофестивалі.
Головний герой цієї картини на ім’я Крісті є поліцейським, що він відмовляється від арешту хлопця, який, за інформацією, запропонував шкільним приятелям гашиш. Крісті вважає, що закон, так чи так, незабаром зміниться, і він не хоче ламати життя безвідповідальному підлітку, не хоче цим обтяжувати свою совість. Але для начальника Крісті слово «совість» має зовсім інше значення…
Для головного героя, поліцейського, совість – це щось усередині людини, вона перешкоджає робити щось погане, таке, про що шкодуватимеш. На це начальник відповідає тим, що розігрує майже цирковий номер із читанням тлумачного словника. Словник, як і закон, ніби дає досить прозорі відповіді, але життя є складнішим.
Корнеліу Порумбою, який ґрунтував сценарій свого фільму на двох реальних історіях, розпочав роботу над ним із того, що розіслав листи п’ятнадцяти друзям і попрохав кожного дати своє визначення совісті. Й отримав абсолютно різні відповіді, у кожного було своє розуміння. Саме тоді Порумбою і придумав майбутню кульмінаційну сцену зі словником.
За свідченнями режисера, він зробив кіно про сенс життя і про слова. А назва надала фільмові додаткового звучання. І, скажімо, сцена, в якій дійові особи несподівано обговорюють написання займенників, є надзвичайно важливою. Порумбою хотів цим продемонструвати, що світ сьогодні змінюється навіть на рівні граматики. А його герої – посередники у цьому світі, вони передають інформацію одне одному, як і режисер – глядачеві.
Коли ж вести про конкретного героя фільму «Поліцейський, прикметник», то варто наголосити, що він послідовно не є одномірним. Це достатньо суперечлива людина, в якій борються два єства. З одного боку, в ньому говорить сумління. А з іншого, він – у першій половині фільму – веде себе, як справжній хижак. Вистежуючи підозрюваного, Крісті відчуває задоволення, як дикий звір, що переслідує жертву. І цей процес захоплює його більше, аніж результат.
У програмі також принагідно йтиметься про особливості тематики та стилю на початку згаданої румунської кінохвилі, до якої належить і творчість Корнеліу Порумбою.
До речі, перший його повнометражний фільм «Було чи не було?» (міжнародна прокатна назва – «12 годин 08 хвилин на схід від Бухареста») 2006 року не тільки отримав «Золоту камеру» як найкращий дебют у Канні, але й «Золотого оленя» Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».
Мені пощастило бути членом журі тогорічної «Молодости», і я досі яскраво пам’ятаю цю, сповнену сумного гумору, трагікомічну драму, а також кіномистецьку віртуозність її режисера, який сказав про своє кінопокоління таким чином: «Ми фільмуємо про те, що нас хвилює. Ми категорично заперечуємо кіно, яке несе в собі будь-яку пропаганду. Звідсіля і наша рішучість – режисери хочуть відірватися від минулого, відмовитися від ідеологічних традицій. Ми заперечуємо стару і шукаємо нову кіномову. Ми відштовхуємося від реальности, і наше кіно засноване на документальній традиції».
За словами режисера, фільм «Поліцейський, прикметник» замислювався, як своєрідний лабіринт, по якому блукає головний герой. І Порумбою прагне затягнути глядача до цього лабіринту значень і запитань, які герой ставить собі, не знаходячи відповідей, примусити глядача заблукати в цьому самому лабіринті й поставити собі ті самі запитання.
**
РУМУНСЬКА НОВА КІНОХВИЛЯ
Румунська нова хвиля заявила про себе нещодавно, 2005 року, коли фестивальне визнання здобула картина «Смерть пана Лазареску» кінорежисера Крісті Пую. Фільм став своєрідним еталоном нового румунського кіна – і тематично, і стилістично. У картині йдеться про шістдесятидворічного пенсіонера Данте Рамуса Лазареску, який одного дня відчув себе зле і зателефонував до швидкої допомоги.
Ця стрічка важлива насамперед своєю стриманою інтонацією, стилістичним мінімалізмом, а також переконливим реалізмом чи навіть натуралізмом, з яким продемонстровано і побутове життя головного героя, і його подальша подорож лікарняними колами пекла. Фільм дотримується єдності дії, місця та часу, максимально спресовуючи драматичне дійство в один безперервний потік нестерпної екзистенції. Йдеться, власне, про своєрідне антикіно, або ж кіно, яке більше звертається до життєвого, ніж до естетичного досвіду глядача.
Інша знаменита румунська стрічка «4 місяці, 3 тижні й 2 дні» режисера Крістіана Мунджіу також скидається на своєрідну хроніку смерти, лишень цього разу йдеться не про пенсіонера, а про майже п’ятимісячний плід, якого хоче позбутися студентка політехнічного інституту. Це кіно також цінне насамперед своєю фактурою та суворим реалізмом, а також відсутністю найменшої побутової чи психологічної умовности.
Дія картини відбувається 1987 року, впродовж однієї доби, за епохи, яку згодом іронійно охрестять, «золотою добою Чаушеску». Окрім стилістичної схожости із фільмом «Смерть пана Лазареску», картина Мунджіу відзначається також детально прописаним сценарієм, у якому, крім віртуозних діалогів, багато місця віддано психологічним мотиваціям персонажів.
Ця стрічка якнайкраще передає час пізнього соціалізму з його всезагальною байдужістю та цинізмом, соціальною невлаштованістю та повсякчасною готовністю і влади, і громадян до взаємного насилля. І сюжет фільму, який обертається навколо аборту, тільки поглиблює наявний стан речей, підкреслює всезагальний песимізм, відчуття глухого кута і в соціальному, і в житейському планах.
Однією з найвиразніших румунських картин останнього часу варто назвати стрічку «Хочу свистіти – свищу», дебютанта Флоріана Сербана, у якій ідеться про кілька днів із життя підлітка Сільвіу, що той перебуває у в’язниці для неповнолітніх. Хлопцеві залишилося відсидіти п’ять днів, проте на побаченні зі своїм братом він дізнається, що його мати вирішила забрати брата до Італії. Сільвіу це категорично не подобається, і він робить спробу перешкодити планам матері.
Фільм збирає проблематику сучасного румунського кіна ніби в один кулак. Тут і підліткова злочинність, і всезагальна невлаштованість побуту, й еміґрація. Особливої енергії картина досягає завдяки тому, що ми бачимо події очима головного героя, упослідженого підлітка, позбавленого свободи у всіх її проявах.
Ще один румунський фільм зазнав гучної слави. Це «Каліфорнійська мрія» Крістіана Немеску. Зафільмований 2007 року, він не був доведений до фінальної стадії через смерть постановника, проте став одним із найбільших тріумфів «нової румунської хвилі».
Ця стрічка відрізняється від попередніх картин насамперед своєю іронійною інтонацією, з якою ведеться мова про серйозні речі. Сюжет обертається довкола військовиків НАТО, які прямують через румунську територію у напрямку країн колишньої Югославії. На маленькій залізничній станції їх несподівано блокує начальник цієї станції Дояру, котрий має власні претензії до американців.
Звісно, ця вимушена зупинка – тільки привід для розповіді про життя румунської провінції, її страхи та сподівання. Приїзд американців мобілізує чи не все населення невеликого містечка, яке сподівається одним махом вирішити усі свої проблеми за допомоги закордонних гостей.
Режисер цієї картини Крістіан Немеску почасти відійшов від суворого реалізму «нової румунської хвилі». У його палітрі переважають бурлеск і навіть гротеск, які єднають цю стрічку із балканською школою на чолі з Еміром Кустуріцею. Вона радше вказує на абсурд румунської повсякденности, ніж на невимовну екзистенційну клаустрофобію, у якій перебувають інші герої румунського кінематографа.
2009 року на екрани вийшов кіноальманах «Леґенди золотої доби», спродюсований Крістіаном Мунджіу, автором картини «4 місяці, 3 тижні й 2 дні». Мунджіу також написав сценарій усіх новел стрічки, поклавши до основи сюжету відомі анекдоти соціалістичної доби, наприклад, міську леґенду про свиню, яку потайки від сусідів намагаються отруїти газом мешканці багатоквартирного будинку.
Ця історія може слугувати певною універсальною метафорою соціалізму по-румунськи, зрештою, як і по-радянськи – з його тотальним дефіцитом і побутовою вигадливістю населення, яка часто мала сумні наслідки для довколишніх.
Фактично, альманах «Леґенди золотої доби» по-своєму позначив якщо не завершення, то певний дрейф «нової румунської хвилі» в бік більшої комерціалізації. Зрештою, подібною була доля більшости знаменитих кінематографічних течій – від неореалізму до «Догми 95», які починалися радикальними естетичними деклараціям, а закінчувалися комерційною експлуатацією своєї ж міфології
У програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1» вночі з 13 на 14 травня о 01:15 – фільм Корнеліу Порумбою «Поліцейський, прикметник», який розвиває найкращі традиції «нової румунської хвилі». Тут усе, як у перших та найзнаменитіших румунських фільмах цього напрямку – порожній міський простір, обмежена кількість персонажів, соціальна відчуженість героїв, ручна камера, а також потужна етична складова, яка робить стрічку універсальною, принаймні, для Східної Європи.
Фільм вирізняється не тільки умілою режисурою та продуманим візуальним стилем, але й добре написаним сценарієм, у якому головний конфлікт спирається на суперечку про значення слів. Як уже було сказано, найбільше дискусій викликає слово «совість», суто моральна категорія, яку герої-антагоністи трактують кожен по-своєму.
Така філологічна суперечка, яка, до слова, далеко не єдина у картині, робить цю стрічку не просто цікавим твором мистецтва, але й першим кроком до ймовірного одужання суспільства, яке не хоче віддавати монополію на слова всемогутній владі, що та усі суперечності неухильно трактує на власну користь.