Американський, зокрема і голлівудський, кінематограф дуже часто робить своїми героями маленьких, звичайних, пересічних людей, чиє життя аж ніяк не скидається на серію героїчних вчинків.
Класичним прикладом такого героя до сьогодні залишається волоцюга Чарлі Чапліна, маленька людина, невдаха, який відчайдушно бореться з ворожим йому світом, щоразу програючи обставинам і все одно зберігаючи оптимізм у фіналі. У кожній своїй картині Чаплін коментував супутню йому епоху з усіма її особливостями та небезпеками для маленької людини, вносячи свого героя в епіцентр розмаїтих соціальних катаклізмів на кшталт безробіття, золотої лихоманки чи модернізації виробництва, як, скажімо, у фільмі «Нові часи».
Важливо зазначити, що волоцюга Чарлі не був чітко приписаний до якогось соціального класу чи навіть вікової групи. Він був героєм, сказати б, універсальним, з універсальними чеснотами та недоліками, і його з більшістю людей єднало щасливе вміння виживати за будь-яких обставин.
Ще один кінематографіст, який програмово зробив своїм персонажем маленьку людину, – це Біллі Вайлдер, єврейський еміґрант із Відня. Він, як і будь-який чужинець, гостро відчував усі плюси та мінуси Американської мрії. І одним із найяскравіших його героїв такого плану став Сі Сі Бакстер із фільму «Квартира». Бакстер – молодий чоловік без впливових друзів та зв’язків, самотній у великому місті, проте амбітний і дуже енергійний – намагається зробити кар’єру у страховому бізнесі. Проте, окрім власних талантів, він ще й має додаткову чесноту – порожнє парубоцьке помешкання, ключі від якого передає своїм начальникам для інтимних зусрічей.
Звісно, подібні обставини серйозно утруднюють його життя, проте дозволяють доволі швидко просуватися кар’єрними сходами. Та якось одного дня Бакстер дізнається, що дівчина, у яку він закоханий, стрічається у його ж помешканні з його начальником. Для маленької людини приходить час непростого вибору.
«Квартира» є фільмом доволі безжальним до простої маленької людини, яка загалом не може здолати довколишній світ, що той тримається на праві сильного, проте зможе усунутися від нього і знайти власне маленьке щастя.
Наприкінці шістдесятих, на початку сімдесятих років ХХ століття за нетривалої епохи «Нового Голлівуду» маленька людина стала фактично головним героєм американських фільмів. Один із найяскравіших та найпоказовіших персонажів цього часу – молодий жиґоло Джо із фільму Джона Шлезінґера «Опівнічний ковбой». Джо прибуває до Нью-Йорка з метою вдовольняти жінок за гроші. Від самого початку хлопець неймовірно упевнений у собі та у власних чоловічих талантах, проте нью-йоркська реальність швидко ставить усе на свої місця.
Звісно, розчарування – це найменше, що посиплеться на голову невдахи. Йому доведеться пережити масу побутових незручностей, і єдиним його другом стане смертельно хворий дрібний шахрай Ратсо, з яким героєві доведеться ділити і дах над головою, і скромний заробіток.
Фінал цієї історії по-своєму промовистий, адже йдеться про переродження героя, який везе свого хворого друга до Маямі. Дорогою він позбавляється свого ковбойського одягу, ніби звільняючись від тягаря непосильної Американської мрії.
Від кінця сімдесятих років маленька людина стає здебільшого героєм авторського незалежного кінематографа, який доволі швидко і впевнено долає усі бар’єри сором’язливости і мистецької умовности, аби ще реалістичніше показати американське життя. Яскравим прикладом такого кіна може бути картина «Щастя» кінорежисера Тодда Солондза.
Перед нами колективний і почасти навіть родинний портрет маленьких американців, представників середнього класу, які прагнуть лише одного – щастя, проте кожен його розуміє по-своєму.
Важливою ознакою фільму є зосередженість автора не стільки на соціальних, скільки на особистих рисах своїх персонажів, які дуже часто спираються на певну нездоланну патологію, котра водночас слугує умовою їхнього щастя та перешкоджає йому. «Щастя» є фільмом гранично відвертим, проте правдивим у своїй безсоромності, яка є тільки зворотним боком тотальної самотности сучасної маленької людини.
Ще одним майстром подібних сюжетів став американський сценарист і кінорежисер Александр Пейн, автор нечисленних, проте дуже влучних історій про маленьких американців середнього віку.
2004 року він зафільмував кінострічку «На узбіччі», яка стала надзвичайно популярною і через власну тему, і через спосіб життя, який ведуть двоє героїв цієї історії – університетські приятелі Майлз та Джек, які вирушають у винний тур каліфорнійськими виноградниками.
Річ у тім, що обоє приятелів фактично нічого не досягли у житті. Майлз – розлучений шкільний учитель та автор єдиного роману, від якого відмовляються усі видавництва, а Джек – другорядний актор, котрий напередодні свого весілля хоче востаннє відірватися.
І все ж картина «На узбіччі» по суті – оптимістична історія, бо, окрім не дуже успішного життя Джека і Майлза, тут присутні ще й красиві та екзотичні жінки, каліфорнійське вино і чудові краєвиди, які лікують усі життєві травми самі по собі.
Александр Пейн став також продюсером комедійної драми «Маленька міс Щастя», що є кінодебютом знаних американих кліпмейкерів, подружжя Джонатана Дейтона й Валері Феріс. Цей фільм демонструватиметься вночі з 29 на 30 квітня о 00:40 в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1». І продюсерська рука тут відчувається не тільки у виборі сюжету, але й у самій інтонації оповіді, яка завше має примирливий характер.
Власне, перед нами цілком сучасна американська стрічка, яка ніби всотала в себе досвід попередніх сюжетів про маленьких людей. Це насамперед історія невдах, соціальних аутсайдерів, проте цілком притомних людей, що здатні вірити у кращу долю та змінюватися заради неї.
І, звісно, це історія із відчутними елементами сатири, причому сатири соціальної, влучної, навіть дошкульної, яка все ще цілить в американську одержимість успіхом. І водночас, це історія оптимістична, бо соціальні умовності та негаразди не зуміли зруйнувати головного – дружню родину диваків, які, аби вижити, мають триматися купи.