Альона Соколинська, Українська правда. Життя
Сергій Жадан – український поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року - віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори. Темою творів письменника є пострадянська дійсність в Україні. Для стилю Жадана характерний вжиток розмовної та нецензурної лексики. Останній роман – «Ворошиловоград» (2010).
- В творчості є така дивина - ось ти пишеш про щось своє, особисте, і раптом воно виявляється близьким для когось зовсім іншого, для багатьох людей. Як таке відбувається?
- Я пишу не про своє. Скажімо, "Ворошиловград" - це не автобіографія.
- Я не маю на увазі автобіографічне. Але ж це - саме твоє бачення, міркування, почуття, рефлексії? Чи ти, коли пишеш, стаєш стороннім дзеркалом?
- До певної міри так. Щоправда, не таким уже прямим дзеркалом, скоріше, дзеркалом із якимись затуманеннями. Це таке старе дзеркало, в якому місцями розмивається зображення. Мене ось ця функція літератури як певного віддзеркалення, відображення, дуже влаштовує.
- Мені завжди хотілось подивитися на світ твоїми очима. Ось, скажімо, ти йдеш вулицею, і що - ти все навкруги фіксуєш? Ти інколи розслабляєшся, чи завжди перебуваєш у такому режимі "он-лайн"?
- Я постійно фіксую, мені це дуже цікаво. І коли раптом бачиш якусь ситуацію, штуку, за якою стоїть певна метафора, образ - це страшенно тішить.
- Такий фотопринцип.
- Можливо. Ось чому мені, власне, дуже цікавий Борис Михайлов. З одного боку, це естетично самодостатньо, з іншого - це елемент документалістики, бо він фіксує час, який змінюється. Тому що українському мистецтву, літературі передусім, як нам мене, дуже бракує відображення реальності, роботи з реальністю, з соціумом.
Бо в нас письменники - як правило вони ж переважно пишуть про якісь свої проблеми, фантазії, вигадки, про якісь внутрішні рефлексії. Це теж цікаво і потрібно. Але дуже часто цього недостатньо. Читач іноді хоче побачити життя, оцей оcь потік реальності, який навколо тебе відбувається, і який рідко можна знайти в українській літературі. Це можна розвинути в тему соціальної літератури.
- Хто зараз таке робить?
- Зараз багато хто таке робить, хоча це не завжди помітно. Щось подібне, але в іншій площині, робив Олесь Ульяненко. Його книги - це загалом такий аналіз суспільства, дуже нищівний і глибокий. Ульяненко і досі не зовсім оцінений, на нього навісили цей ярлик "порнографа", який пише про бандитів і проституток. Але це спрощене розуміння, воно занадто дрібне для його романів.
Українська правда. Життя, 04.05.2011