Ярослав Підгора-Гвяздовський, Zbruc.eu
Впродовж двох тижнів в українському кінопрокаті з’явилися фільми, які – або про Україну, або ж – українського виробництва. В них є достоту гіркоти, але й інформаційні приводи для радості теж є. Отже, канадсько-британські «Гіркі жнива» та український «Інфоголік» – знайомтесь!
Оваціями зустріли творців «…жнив» на прес-конференції після фільму в столичному кінотеатрі «Оскар»… Щоправда, овації були слабкі і почалися після довгої та незручної паузи, зробленої ненавмисно, але, треба сказати, доволі влучно. Бо ж що можна відразу сказати доброго про фільм на тему голодомору, знятого в жанрі lovestory з додатками недолугого екшену? Втім, поверховий і емоційний погляд не показує всієї картини бою, початого кінокритиками і не тільки українськими. Спробуємо емоції вгамувати, особливо, якщо на полі є не один, а цілих два супротивники.
«Гіркі жнива» робилися канадійцями, що мають українське походження. Фактично, це перша велика (розголос + бюджет) продукція від тих українців, що трьома хвилями витекли з України, починаючи від кінця XIX сторіччя і закінчуючи часом після Другої світової війни. У фільм було вкладено 20 мільйонів доларів, хоча від початку проекту бюджет був удвічі меншим. Над ним корпіло сотні, якщо не тисячі людей з чотирьох країн: фінансистом виступала Канада, зйомки відбувалися в Україні з допомогою українських акторів, масовки і каскадерів, а частково – в Англії на Pinewood Studios. Постпродакшен робився такими американськими компаніями, як Mammal Studios і LolaVisual Effects, що працювали над «Люттю», «Грою престолів», «Загоном самогубців» та ще сотнею голлівудських фільмів класу «А». Отже, можна сказати однозначно: картин з такими бюджетами й таким індустріальним рівнем в Україні за її допомоги, участі та появі в кадрі ще не було, які б критики що б не говорили.
Картинка – це жирний плюс «Гірких жнив», про який тільки могли мріяти наші виробники і лише облизуватися. Бо більшість технічних моментів, кістяк фільму, виглядає чисто, акуратно і професійно. Тобто, мова про світло, колір і звук, і загалом про операторську роботу Дугласа Мілсома (постійний оператор останніх фільмів з Жан-Клодом Ван Даммом, «Робіна Гуда» Кевіна Рейнольдса й «Аварії» Джонотана Мостоу). Режисерська робота Джорджа Манделюка так само пристойна – він володіє професією, не намагаючись вхопити журавля за лапу, бо міцно тримає в руці горобця. Чи є це перевагою? В порівнянні з вітчизняним кіно – так. А от порівняння з усім тим кіно, що йде хоча б в нашому прокаті, він не витримує, залишаючи всі попередні плюси непомітними на фоні індустріальних і, головне, драматургічних звитяг конкурентів. І головна тут претензія саме до сценарію.
Штука в тому, що «Гіркі жнива» – це фільм про голодомор. Саме «про», бо серцевиною прагнень творців фільму було показати всьому світу в кінематографічній, впливовій і для всіх доступній формі, який жах відбувався в Україні в 1932–1933 роках, і що цей жах не мав стосунку до погодних умов, а був штучним, спровокованим конкретно Сталіним і виконаним росіянами. Це була титанічна задача – показати те, чого раніше не показували, і ще й так показати, аби дивилися всі. Мелодраматизація сюжету – введення побутових тем і переплетінням їх з любовними історіями – є одним зі способів суттєво розширити аудиторію глядачів і географію показів, адже «приземлення», «олюднення» фільму наближає його до бажань, потреб і сприйняття звичайної людини. До чого, власне, і вдалися сценаристи, Річард Бачинський-Гувер і Джордж (Юрій) Манделюк. Вони вибудували сюжет на основі історичних подій, але додали до них героїки, палкого кохання і драми, особисто пережитих їх власними родичами, яким стало сили втекти від голоду, смерті й загалом радянської навали. Тобто, творці зробили все так, як і вчить класична система побудови кіно. Якщо б ще вистачило таланту у наповненні створеної форми.
Головні герої – молодий хлопець, його батько і дід – говорять відвертими штампами і лозунгами, в очах глядача абсолютно втрачаючи життєву есенцію. Кохана і друзі головного героя так само діють шаблонно, що кидається в очі від самого початку. І це особливо прикро, бо більшість ролей зіграні добре, вже не кажучи про те, що в більшості це актори відомі – як Макс Айронс (серіал «Біла королева»), Саманта Беркс («Знедолені»), Баррі Пеппер («Справжня мужність»), і, звісно, великий Теренс Стамп («Супермен», «Англієць»). Такого рангу акторів і в такій кількості взагалі не було і дотепер не могло бути (з різних причин) у фільмах українських, чи знятих українцями. І справа тут не тільки в грошах. Головне, що ці актори перейнялися темою, насправді перейнялися. Відчули своїх героїв… Але не змогли нічого додати фільму, що був від початку придуманий слабо, ходульно, з ідіотськими вставками вусатого Сталіна, який злиться на українців і тому прирікає їх на голодну смерть. З червоним комісаром, який носить хіпстерську борідку, починає відразу вмирати від кількох ложок зупи з мухоморів, а наступного дня все ж таки – живіший за всіх живих. З батьком героя, у якого вуса ніби від запорожця XVII століття. З тупим нападом повстанців на загін червоноармійців (голою дупою на гостру шаблю). З втечею із Косого капоніру (що не налізе на жодну голову). І з вбивствами і смертями, цілком придатними для пригодницького фільму на молодіжну тематику, а не для фільму про геноцид. Де правдивий жах вмирання? Де правдивий розпач живих? Де шок після перегляду, як це було після «Іди і дивись» Клімова, «Списку Шиндлера» Спілберга, «Арарату» Егояна? «Голод 33» Янчука залишився єдиним вражаючим, шокуючим фільмом про жахіття голодомору, але знімався він без зірок і за значно менші гроші, ніж «Гіркі жнива».
Так, загальний рівень «…жнив», їх канадська батьківщина і зірки в головних ролях дозволять фільму прокотитися багатьма країнами: так вже влаштована кінематографічна система світу, що товар продається, коли його «розкручують». Та чи це добре? З огляду на історичність фільму, він може спрямувати світового глядача в невідомі, злочинно приховані і недбало не-поширені відомості про страшний злочин, геноцид цілого народу, українського, здійсненого руками іншого народу, російського. Його форма може зацікавити любителів романтики та епічності, адже сюжет починається з революційних часів 1917 року і війни України за незалежність, що, мов крізь призму, проходить крізь окремо взяту сім’ю, а це навіює алюзії, скажімо, до «Легенди осені» Джеймса Горнера. Проте «… жнивам» не вистачає розмаху «Легенд…», а світовий глядач, зацікавлений «новою» сторінкою історії, дуже мало що може довідатися про голодомор як такий через брак інформації у фільмі.
То що ж побачать у 45 країнах, в яких, за словами режисера Мандалюка, він буде демонструватися? Поки немає прокатних даних, скористаємося критикою фільму. Наприклад, сайт variety.com намагається «зануритися в болото невдалої романтики» і врешті стверджує: «…в той час як «Гіркі жнива», звісно, будуть сприяти підвищенню обізнаності, не може бути ніяких сумнівів, що події заслуговують більшої переконливості та відповідальності у висвітленні, ніж це». Натомість hollywoodreporter.com пише про «благородні наміри», які «знівельовані невмілим виконанням»: «Фінальні титри представили детальну інформацію про масштаби штучно створеного голоду, в результаті якого загинули мільйони українців. Якби фільм починався з цих фактів, глядачі були б врятовані від подальшого перегляду сирно-романтичної мелодрами, що лише викликає в пам’яті кращі фільми». San Francisco Chronicle ще більш однозначна і зла у своїх висновках – «фільм нудотний і емоційно брехливий, дешево зроблений і його ледь можливо дивитися».
Критики в Україні теж рознесли «…жнива» на друзки. Протилежною є реакція на інший фільм, «Інфоголік», знятий за в 20 разів менший бюджет (офіційно – 100 тисяч доларів), без претензій на значимість та визначальність. На його прем’єрі в столичному кінотеатрі «Сінема-Сіті» переповнена велика зала дійсно здригалася від оплесків. Глядачі дійсно були щасливі від побаченого. Але чому? Чи не тому, що більшість запрошених були родичами, друзями і друзями друзів комік-групи «Мам