Автор сміливо пропонує екранізувати одверті публіцистичні гасла, відповідні «загальні міркування» й тому подібне – власне, про ментальність, відповідальність, зокрема, відповідальність і перед ближніми, й перед дальніми, перед Батьківщиною.

Автор сміливо маніпулює героями, їхньою поведінкою, вони в автора можуть за кілька хвилин чи й секунд змінити свій світогляд – прямо в нас на очах під впливом найпростіших логічних схем. Зрозуміло, героям пропонується пережити шок, АЛЕ…

Ця історія відбувається ніби за умов якогось «первісного часу», коли всі слова й певні поняття важать ту вагу, яка їм дається від народження. Насправді ж слова й поняття в суспільному обігу знецінилися, вони зазвичай означають не те, на що позірно вказують.

Взагалі ж, ця історія, здається, може ілюструвати творчий метод соціалістичного реалізму в його криштально чистому вигляді)): життя в розвитку, яке воно мало би бути, на гарних прикладах перевиховання etc.

Боюся, що нині цей метод буде переконливим. Та й чи колись був?..

Написав Володимир Войтенко, 17:03 27.06.2011